Адвокат Семен Ханін опублікував аналітичний блог, у якому розкритикував підхід Вищого антикорупційного суду до розгляду клопотань про продовження запобіжних заходів під час судового розгляду справи. За версією Ханіна, суд у конкретному провадженні застосував конструкцію, якої немає ні в Конституції, ні в Кримінальному процесуальному кодексі України, — і цим переклав тягар доказування обґрунтованості підозри з прокурора на захист.
Що сталося: клопотання без доказів
Приводом стала ситуація, коли суд розглядав клопотання про продовження заходів забезпечення кримінального провадження за статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України під час судового розгляду справи по суті — за процедурою, передбаченою частиною другою статті 331 та частиною четвертою статті 199 цього Кодексу. Прокурор, за викладом Ханіна, не подав доказів на підтвердження збереження обґрунтованої підозри, хоча пункт перший частини третьої статті 184 КПК прямо вимагає додавати такі докази до клопотання. Суд це прийняв.
Від обов’язку прокурора — до обов’язку захисту спростувати
Замість застосування статті 194 КПК в її буквальному значенні — обов’язку суду встановити, чи підтверджують докази обґрунтовану підозру, — суд, за словами Ханіна, вивів із цієї норми протилежну за змістом конструкцію: презумпцію збереження обґрунтованості підозри, яка діє, доки захист не наведе «конкретних беззаперечних аргументів» на її спростування. Ханін вказує, що це підміняє позитивний процесуальний обов’язок обвинувачення — доводити — негативним обов’язком захисту — спростовувати, а презумпція за своєю природою передбачає звільнення від доказування, тоді як стаття 194 КПК прямо вимагає від суду позитивно встановити відповідний факт.
Попередні ухвали не мають преюдиціального значення
Окремий аргумент Ханіна спирається на статтю 198 КПК України, яка визначає значення висновків, що містяться в ухвалі про застосування запобіжного заходу: висновки суду щодо обставин, які стосуються суті підозри, преюдиціального значення не мають. Практика посилання на попередні ухвали як на підставу для продовження запобіжного заходу, на думку Ханіна, фактично надає їм таке значення в обхід прямої законодавчої заборони — і створює конструкцію, що відтворює сама себе від ухвали до ухвали.
Обвинувальний акт не є доказом обґрунтованості підозри
Ханін також звертається до статті 84 КПК України, яка визначає докази як фактичні дані, отримані в передбаченому законом порядку. Сам факт складення обвинувального акта, за його аргументом, є процесуальною позицією прокурора і не замінює доказів — тому посилання на наявність обвинувального акта не може саме собою підтверджувати збереження обґрунтованої підозри.
Відповідь на контраргумент суду
У блозі окремо розглянуто позицію, за якою перевірка обґрунтованості підозри на цій стадії не повинна дорівнювати повній оцінці доказів, необхідній для вироку. Ханін погоджується, що між цими рівнями судового контролю є принципова різниця, але наполягає: різниця в обсязі перевірки не звільняє суд від обов’язку провести самостійну перевірку — оцінити, чи можуть наявні фактичні дані переконати об’єктивного спостерігача в причетності особи до кримінального правопорушення, а не обмежитися відсутністю заперечень із боку захисту.
Висновок
Підозра, підсумовує Ханін, «не є процесуальною спадщиною, яка автоматично переходить з однієї ухвали в іншу». Кожне клопотання про продовження запобіжного заходу, за його позицією, потребує окремого й конкретного обґрунтування з боку прокурора та самостійної перевірки судом — і не може замінюватися посиланням на попередню процесуальну історію справи.
Публікація не містить реквізитів конкретної ухвали ВАКС, яку критикує автор, — ні номера справи, ні дати, ні прізвища судді; ідентифікувати відповідне рішення за відкритими джерелами станом на дату підготовки цього матеріалу не вдалося.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.