Обставини справи
У 1987 році заявницю, громадянку Бельгії, було притягнуто до відповідальності
бельгійськими кримінальними судами за участь у трьох випадках міжнародної торгівлі кокаїном. Роль заявниці полягала в імпорті наркотичних речовин із Бразилії до Бельгії.
Після ухвалення вироку Брюссельським кримінальним судом як судом першої
інстанції заявниця оскаржила вирок. Вона не була присутня на першому судовому засіданні з розгляду своєї апеляції; надалі, маючи згідно з бельгійським законодавством відповідне право, заявниця подала клопотання про скасування рішення апеляційного суду, ухваленого in absentia, яким її засудження до трьох років позбавлення волі та штрафу в розмірі 60 000 бельгійських франків було підтримано. Внаслідок цього клопотання справу було повернуто до апеляційного суду для подальшого розгляду. Заявниця також не була присутня під час судового засідання. Її адвокат був присутнім і зазначив, що представляє свого клієнта й хотів би заявити, що строк давності за відповідним обвинуваченням сплив. Апеляційний суд відмовив йому в наданні дозволу на представництво свого клієнта й рішенням від 4 жовтня 1993 року відхилив клопотання заявниці. Скарга заявниці до касаційного суду була відхилена 4 травня 1994 року.
У своїй заяві до ЄСПЛ заявниця скаржилася, що Брюссельський апеляційний суд відмовив у наданні її адвокату права захищати її за її відсутності на судовому засіданні з розгляду апеляції на відмову суду нижчої інстанції скасувати вирок.
Вона стверджувала про порушення пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6
Конвенції.
Оцінка Суду
ЄСПЛ повторив принципи, викладені в рішеннях у справах Poitrimol v. France
(рішення від 23 листопада 1993 року, Series A no. 277) і Lala та Pelladoah v. the Netherlands (рішення від 22 вересня 1994 року, Series A no. 297-A та B), які стосувалися ситуацій, подібних до тієї, що мала місце в цій справі. В першій із цих трьох справ ЄСПЛ зазначив, що присутність обвинуваченого має велике значення як з огляду на його право бути заслуханим, так і у зв’язку з необхідністю перевірки точності його показань та їх зіставлення з показаннями потерпілої особи, інтереси якої мають бути захищені, та з показаннями свідків. Тому законодавець має мати можливість перешкоджати невиправданій відсутності. Однак в інших двох справах ЄСПЛ вказав, що «для справедливості системи кримінального правосуддя має важливе значення те, щоб обвинувачений був належним чином захищений як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, тим паче (the more so) якщо, як це має місце відповідно до нідерландського законодавства, жодного заперечення не може бути подано на ухвалене заочно рішення апеляційного суду». ЄСПЛ додав, що останній інтерес превалював і, відповідно, факт того, що обвинувачений, незважаючи на належний виклик до суду, не з’явився, не може – навіть за відсутності пояснень – виправдати позбавлення його права на захист адвокатом за пунктом 3 статті 6 Конвенції. Саме суди мають забезпечувати те, аби судовий розгляд був справедливим і, відповідно, адвокату, який присутній у судовому засіданні з явною метою захисту обвинуваченого за його відсутності, надавалася можливість це зробити.
ЄСПЛ не може погодитися з аргументом Уряду Бельгії про те, що висновок про відсутність можливості клопотати про скасування заочно го засудження був
вирішальним для обґрунтування рішень у справах Lala та Pelladoah. Підрядну
частину речення, приєднану за допомогою конструкції «тим паче» («the more so»),
було додано як допоміжне міркування. Навпаки, ЄСПЛ заявив, що саме інтерес у належному захисті є пріоритетним. Право кожної особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом – один з основних елементів справедливого судового розгляду. Обвинувачений не втрачає цього права лише через неявку на судове засідання. Навіть якщо законодавчий орган повинен мати можливість перешкоджати невиправданій відсутності, він не може карати обвинувачених шляхом створення винятків із права на правову допомогу. Законна вимога про те, що обвинувачені мають бути присутніми на судових засіданнях, може бути дотримана іншими засобами, аніж позбавлення права на захист.
Принцип, установлений у рішеннях ЄСПЛ у справах Lala та Pelladoah, застосовується і в цій справі. Навіть якби заявниця мала низку можливостей
захищати себе, Брюссельський апеляційний суд був зобов’язаний дозволити її адвокату – пану Verstraeten, який був присутнім на судовому засіданні, захищати її навіть за її відсутності. Це вкрай важливо в цій справі, оскільки захист, який пан Verstraeten мав намір висловити, стосувався питання права. Адвокат хотів послатися на сплив строку давності, питання про що ЄСПЛ характеризує як досить важливе. Навіть якщо, як стверджував Уряд, апеляційний суд мав розглянути за власною ініціативою питання про строк давності, допомога адвоката була необхідною для вирішення конфліктів і його роль була потрібною для реалізації права на захист. Крім того, з рішення від 4 жовтня 1993 року не випливало, що стосовно цього питання ухвалювалося будь-яке рішення.
В підсумку ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, взятого разом із підпунктом (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.
Висновок
Порушення пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене 21 січня 1999 року Великою Палатою ЄСПЛ та є остаточним.
Огляд рішень Європейського суду з прав людини.