Відмова у працевлаштуванні, на підставі проходження процедури штучного запліднення, порушила Конвенцію: JURČIĆ v. Croatia

Обставини справи

Справа стосувалася відмови заявниці в медичному страхуванні роботодавцем на період вагітності. Органи державної влади заявляли, що нещодавно підписаний трудовий договір був фіктивним і що заявниця взагалі не повинна була розпочинати працювати під час проходження процедури штучного запліднення in vitro.

Заявниця працювала майже безперервно з 1993 року до 1 листопада 2009 року. 17 листопада 2009 року вона пройшла процедуру штучного запліднення in vitro. 27 листопада заявниця обійняла посаду в компанії в м. Спліті, а потім була зареєстрована в хорватській системі медичного страхування. Вона дізналася про свою вагітність у грудні, і їй було надано відпустку у зв’язку зі складним перебігом вагітності.

Заявниця подала заяву на виплату лікарняних. Органи державної влади вирішили перевірити статус медичного страхування заявниці. Вони взагалі відмовили їй у страхуванні на випадок безробіття, вважаючи, що її працевлаштування було фіктивним і спрямованим виключно на отримання виплат під час її вагітності. Органи державної влади також вказали, що за станом здоров’я вона була непридатною до роботи у віддаленому місті ,зважаючи на штучне запліднення.

Заявниця звернулася до суду, вказуючи, що була піддана дискримінації за ознакою статі як жінка, яка отримала штучне запліднення. Вищий адміністративний суд (ВАС) відхилив позов заявниці; рішення ВАС Конституційний суд залишив без змін.

Заявниця також звернулася до Уповноваженого (омбудсмена) з питань гендерної рівності, який установив, що тлумачення органами державної влади справи заявниці ґрунтувалося на тому, що кожна жінка, яка пройшла процедуру штучного запліднення або була вагітна, насправді не може бути працевлаштована жодним роботодавцем.

Посилаючись на статтю 14 Конвенції (заборона дискримінації), розглянуту в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності), заявниця скаржилася на скасування медичного страхування, підкресливши, що це було результатом дискримінації її як жінки, яка проходить процедуру штучного запліднення in vitro.

Оцінка Суду

Уряд стверджував, що ставлення до заявниці було таким самим, як і до будь-якої жінки, яка прагнула отримати вигоду від фіктивних трудових договорів. Рішення було ухвалене з урахуванням необхідності захисту державного бюджету.

Насамперед ЄСПЛ зазначив, що рішення про відмову в медичному страхуванні на основі працевлаштування, яке було визнано фіктивним через вагітність заявниці, може бути прийнято лише щодо жінки.

Тому у випадку заявниці таке рішення становило різницю в ставленні за ознакою статі. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що фактична вагітність сама по собі не може бути шахрайською і що фінансові зобов’язання, покладені на державу під час вагітності жінки, самі по собі не можуть бути достатньо вагомими причинами, щоб виправдати різницю в ставленні за ознакою статі.

У справі ЄСПЛ зазначив, що заявниця була працевлаштована невдовзі після проходження процедури штучного запліднення та що органи державної влади мали право перевірити достовірність фактів, на підставі яких вона була застрахована. Водночас ЄСПЛ вважає, що практика адміністративного суду, надана Урядом Хорватії, є загалом проблематичною, оскільки це вказує на те, що такі перевірки на практиці часто орієнтовані на вагітних жінок.

ЄСПЛ зазначив, що, вирішуючи справу заявниці, національні органи влади обмежилися висновком, що внаслідок процедури штучного запліднення вона була непридатною за стан ом здоров’я обіймати відповідну посаду, розуміючи, що повинна утримуватися від цього, допоки її вагітність не буде підтверджена.

Такий підхід суперечив положенням як національного, так і міжнародного законодавства та був рівноцінним відмові заявниці в пошуку роботи через її вагітність. На думку ЄСПЛ, лише цього було достатньо для висновку, що вона зазнала дискримінації за ознакою статі.

Крім того, ЄСПЛ зазначив, що органи державної влади в Хорватії не довели, як працевлаштування заявниці було шахрайським, оскільки на момент прийому на роботу вона не могла знати, чи була процедура штучного запліднення успішною, та не мала жодного юридичного обов’язку повідомити про це свого роботодавця. Органи державної влади також не перевіряли, чи вона фактично приступила до роботи, чи процедура штучного запліднення, яку вона перенесла, вимагала відсутності її на роботі за станом здоров’я.

Зрештою ЄСПЛ попередив, що гендерні стереотипи з боку органів влади, зазначені у справі заявниці, є серйозною перешкодою на шляху досягнення реальної суттєвої гендерної рівності – однієї з головних цілей держав-членів Ради Європи.

Наголошуючи, що відмова працевлаштувати або надати допомогу, пов’язану з працевлаштуванням,вагітній жінці з причини її вагітності становить пряму дискримінацію за ознакою статі, ЄСПЛ дійшов висновку, що різниця в поводженні із заявницею не була об’єктивно виправданою, що призвело до порушення її конвенційних прав.

Висновок

Порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 4 лютого 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції