Обставини справи
Справа стосувалася скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що під час адміністративного судового розгляду його право на пенсію по інвалідності було визначено на основі висновків експертів, які не мали відповідної компетенції та не були неупередженими для оцінювання його стану.
Під час війни в Боснії і Герцеговині заявник три місяці провів у тюремному таборі,
де був підданий різним травматичним подіям. У зв’язку із цим у Німеччині в нього було діагностовано посттравматичний стресовий розлад (далі – розлад) і призначено пенсію по інвалідності. Далі заявник звернувся до відповідних органів у Хорватії з проханням сплатити йому пропорційну частину пенсії по інвалідності. Він послався на угоду про соціальне забезпечення між Хорватією та Німеччиною.
У квітні 2012 року Загребське відділення хорватського Пенсійного фонду відхилило заяву заявника, посилаючись на висновок свого експерта, який указав, що заявник не є інвалідом.
У своїй скарзі до вищого органу заявник зазначив, що його інвалідність була
встановлена в Німеччині.
В червні 2012 року Центральне відділення хорватського Пенсійного фонду отримало висновок свого експерта, який, розглянувши матеріали справи заявника, підтвердив відсутність у нього інвалідності. У липні того ж року скарга заявника була відхилена.
У своєму адміністративному позові заявник оскаржував висновки експертів
пенсійного органу й підтримав висновки психоневролога, який підтвердив наявність у нього хвороби.
У грудні 2012 року заявник подав до адміністративного суду документи, з яких
випливало, що інвалідність в Німеччині була встановлена на основі його розладу; заявник клопотав про проведення експертизи.
Під час судового розгляду адміністративний суд заслухав експерта хорватського
Пенсійного фонду, який вказав, що розлад заявника не може спричиняти інвалідності і що нервовий розлад не може бути предметом експертизи.
Суд відхилив клопотання заявника про отримання психіатричного висновку експерта й зазначив, що відповідні обставини були правильно та детально встановлені на основі висновків експертів пенсійних органів. Зокрема, суд указав, що медична спеціалізація експерта пенсійного органу не мала значення для справи. В березні 2013 року суд відхилив скаргу заявника як необґрунтовану. Конституційне провадження також сприяло успішному завершенню справи для заявника.
У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник скаржився на несправедливість адміністративного провадження в тому, що він не міг домогтися отримання психіатричного висновку щодо його інвалідності, а тому не міг отримати відповідні пенсійні виплати.
Оцінка Суду
ЄСПЛ нагадав, що хоча сам факт того, що експерт працює в установі, яка є стороною у справі, може викликати сумніви в заявника як в протилежної сторони, такі сумніви не можуть вважатися вирішальними в разі відсутності
об’єктивних причин побоюватися того, що такий експерт не був нейтральним у своїх професійних рішеннях (пункт 46 рішення).
Стосовно експерта, який готував висновок у провадженні в першій інстанції в межах хорватського Пенсійного фонду, ЄСПЛ підкреслив, що ані зі змісту матеріалів справи, ані з тверджень заявника не вбачалося доказів відсутності в нього необхідної об’єктивності (порівняйте Devinar, § 51, та Krunoslava Zovko, § 45, обидві цит. в рішенні) (пункт 47 рішення).
Щодо експерта Г. М., який готував висновок у межах розгляду справи заявника
вищим пенсійним органом, ЄСПЛ визнав зрозумілим те, що в заявника виникли
сумніви у його компетентності та нейтральності з урахуванням того, що йому надали пенсію по інвалідності в Німеччині головним чином у зв’язку з розладом, тоді як Г. М. не був спеціалістом у сфері психіатрії. Під час слухання Г. М. також вказував, що розлад не міг спричинити інвалідність (пункт 48 рішення).
З огляду на це ЄСПЛ насамперед відзначив, що кожна держава має власні критерії для присудження пенсії по інвалідності. Згідно із Законом про пенсійне страхування Хорватії для отримання пенсії по інвалідності особа має повністю (загальна непрацездатність) або більше ніж на 50 % втратити працездатність порівняно з фізично та психічно здоровою застрахованою особою, яка має таку ж або схожу освіту чи здатності, (професійна нездатність до роботи) у зв’язку із змінами стану здоров’я, які не можна вилікувати. Тому з метою отримання пенсії по інвалідності хорватський Закон установив доволі високі вимоги в тому сенсі, що проблеми зі здоров’ям особи мали впливати на її працездатність (пункт 49 рішення).
Із цього випливає, як пояснили національні органи влади, що факт присудження
заявникові пенсії по інвалідності в Німеччині переважно на основі його розладу не мав жодного значення для хорватських органів влади, оскільки вони мали з’ясувати, чи виправдовував медичний стан заявника надання йому пенсії по інвалідності на підставі критеріїв, які застосовуються в Хорватії (пункт 50 рішення).
ЄСПЛ не вбачив проблематичним те, що експерти, які підготували свої висновки у справі заявника, не були спеціалістами в психіатрії чи з будь-яких інших хвороб, на які страждав заявник. Їхнє завдання не полягало в діагностиці чи лікуванні хвороб заявника, а в оцінюванні на основі підготованої медичними спеціалістами в Німеччині, які діагностували та лікували заявника, їх наслідків на здатність заявника працювати. ЄСПЛ підкреслив, що ці експерти були медичними експертами зі значним професійним та науковим досвідом й у своїй роботі вони були зобов’язані застосовувати Закон про пенсійне страхування, наказ та інші регуляторні акти, а також принципи й досягнення сучасної медичної науки (пункт 54 рішення).
ЄСПЛ також зауважив, що заявник мав можливість ефективно оскаржити
висновки експертів та відповідні рішення пенсійного органу до адміністративного суду. Після подачі заявником адміністративного позову адміністративний суд запитав у нього додаткову медичну документацію з апеляцій експерта та заслухав його в судовому засіданні, на якому заявник міг ставити питання. Зрештою суд відхилив позов заявника, дійшовши висновку, що висунуті ним аргументи не містять жодних тверджень, які могли б поставити під сумнів висновки експертів (пункт 55 рішення).
ЄСПЛ підкреслив, що клопотання заявника про отримання психіатричного висновку ґрунтувалися на тому, що його було повністю визнано непрацездатним у Німеччині на основі його розладу та що висновки експертів у Хорватії були
підготовані без його особистого огляду. Водночас його твердження здебільшого
стосувалися критеріїв, які експерти хорватського Пенсійного фонду застосовували при оцінюванні його медичного стану, що не означало отримання ще одного висновку експерта. Крім того, згідно з національним законодавством особисті огляди особи проводилися винятково в разі, якщо на основі медичної документації, підготованої органом пенсійного страхування іншої країни, не можливо було зробити висновки, чого в ситуації заявника не було (пункт 56 рішення).
ЄСПЛ повторив, що оцінювання отриманих доказів та відповідності будь-якого
доказу, який сторона бажає навести, є прерогативою національних судів. ЄСПЛ не може встановити нічого несправедливого в обґрунтованому рішенні адміністративного суду про відмову в отриманні психіатричного висновку. Цей суд визначив, що відповідні медичні обставини, установлені двома висновками експертів, узгоджувалися з медичною документацією в матеріалах справи, що кожна держава визначає інвалідність для призначення відповідної пенсії на основі власних медичних та юридичних критеріїв і що в цій справі експерти дійшли висновку, що хвороба заявника не могла становити інвалідність на основі хорватських критеріїв (пункт 57 рішення).
Тому з наведених вище міркувань ЄСПЛ вказав, що розгляд адміністративним
судом справи заявника на основі висновків експертів хорватського Пенсійного фонду без додаткової перевірки стану його здоров’я спеціалістом у сфері психіатрії, як він цього просив, не становило порушення його права на справедливий судовий розгляд (пункт 58 рішення).
Висновок
Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 9 грудня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.