21 липня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Сергія Гудиренка щодо конституційності частини третьої статті 307 та частин першої й другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України. Суддя-доповідач у справі — Олег Первомайський.
Суть оскаржуваних норм
Частина третя статті 307 КПК встановлює загальне правило: ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, за винятком чітко визначеного переліку випадків — відмови в задоволенні скарги на закриття кримінального провадження, відмови слідчого чи прокурора закрити провадження з окремих підстав, скасування повідомлення про підозру та відмови в задоволенні скарги на нього.
Стаття 309 КПК конкретизує цей перелік: частина перша визначає ухвали слідчого судді, які можна оскаржити під час досудового розслідування (зокрема про арешт майна, запобіжні заходи тощо), а частина друга додатково дозволяє оскаржити ухвали про відмову в задоволенні скарги на закриття провадження, про скасування повідомлення про підозру, про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора або відмову у відкритті провадження за нею.
Проблема: серед усіх цих винятків не було жодного, що прямо дозволяв би оскаржити ухвалу слідчого судді про відмову визнати бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає саме в неповерненні тимчасово вилученого майна, всупереч вимогам статті 169 КПК (яка встановлює строки й підстави повернення тимчасово вилученого майна власнику чи законному володільцю).
Правова позиція Суд
Конституційний Суд визнав, що частина третя статті 307 та частини перша й друга статті 309 КПК є неконституційними саме в тій частині, в якій вони не передбачають права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на таку конкретну форму бездіяльності органів досудового розслідування.
Це означає: особа, чиє тимчасово вилучене майно не повернули у визначені законом строки чи з визначених законом підстав, і яка звернулася зі скаргою на цю бездіяльність до слідчого судді, але отримала відмову, — до ухвалення цього рішення КСУ не мала жодного передбаченого законом шляху оскаржити тку відмову в апеляційному порядку. Конституційний Суд визнав цю прогалину такою, що не узгоджується з конституційними гарантіями захисту права власності та права на судовий захист.
Наслідки рішення
Визнані неконституційними положення втрачають чинність одразу з дня ухвалення цього рішення — 21 липня 2026 року, без застосування будь-якого відстроченого перехідного періоду. Це означає, що законодавцю належить невідкладно врегулювати процедуру апеляційного оскарження в цій частині, а до внесення відповідних змін суди повинні застосовувати саме конституційні гарантії права на судовий захист безпосередньо.
Повний текст рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Конституційного Суду України 22 липня 2026 року.
Значення рішення
Це рішення закриває конкретну, раніше не врегульовану прогалину в системі процесуальних гарантій захисту майнових прав під час досудового розслідування: тимчасове вилучення майна є істотним втручанням у право власності, і відсутність ефективного судового контролю саме за бездіяльністю слідства щодо його повернення залишала осіб, чиє майно вилучили, без реального процесуального важеля для захисту цього права, окрім повторних звернень до того ж слідчого судді. Тепер відмова слідчого судді визнати таку бездіяльність підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.