У випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.
Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону відмовляє в задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
За наявності підстав для застосування пункту 1 частини другої статті 37 Закону відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року за позовом ТОВ «Спрінт А» до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – ОСОБА_1, Виробничий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» про визнання протиправним та скасування наказу, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ТОВ «Спрінт А» було власником нежитлових приміщень, а також квартир в будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з їх внесенням до статутного капіталу товариства його засновником.
Зазначене нерухоме майно належало засновнику товариства на підставі договору купівлі-продажу від 05 січня 2018 року.
27 жовтня 2020 року на сайті Міністерства юстиції України опубліковано прийнятий Міністерством юстиції України наказ від 26 жовтня 2020 року, згідно з яким було скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об’єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, у зв‘язку з відсутністю у розпорядженні державних реєстраторів усього пакета документів, необхідного для вчинення реєстраційної дії.
Наказ Міністерства юстиції України прийнятий на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції від 18 серпня 2020 року з розгляду скарги ОСОБА_1 від 31 березня 2020 року.
У поданій до Міністерства юстиції України скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора від 26 грудня 2017 року про реєстрацію будинку АДРЕСА_1 як об’єкта нерухомого майна, а також усі наступні (похідні) рішення державних реєстраторів щодо об‘єктів нерухомого майна у цьому ж будинку. Скаргу мотивував порушенням своїх прав як члена ЖБК «Баварія» (забудовника спірного нерухомого майна) та, відповідно, інвестора квартири АДРЕСА_1, вважаючи, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів відбулося рейдерське захоплення побудованого ЖБК «Баварія» будинку.
Водночас станом на момент винесення оскаржуваного наказу (26 жовтня 2020 року) у провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1, про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир у житловому будинку АДРЕСА_1, укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
З огляду на викладене, ТОВ «Спрінт А» звернулось до з цим позовом, зазначивши, що відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив, оскільки, ураховуючи наявність на момент винесення оскаржуваного наказу судового спору щодо нерухомого майна у житловому будинку АДРЕСА_1, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у відповідача не було повноважень здійснювати розгляд скарги.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Приписами статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення за результатами такого розгляду рішень.
Відповідно до положень частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотне, – у редакції, чинній на момент видання наказу) Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Вжите законодавцем у зазначеній вище нормі слово «щодо» є синонімом до слова «стосовно». Отже, з огляду на таку синонімію, у частині другій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень» йдеться про спори саме стосовно нерухомого майна. Тобто потрібно
орієнтуватися на предмет (об’єкт) позову. Саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на захист речових прав щодо об‘єкта нерухомості або пов’язана з нерухомим майном. Таким чином до спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об‘єкта нерухомого майна.
Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу) встановлено, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності
будь-якого судового спору щодо нерухомого майна.
Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
Тобто треба розмежовувати наслідки, передбачені частинами першою та восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже частиною першою статті 37 цього
Закону визначено межі повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги Міністерством юстиції України. Водночас частиною восьмою статті 37 цього Закону передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних
правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого
майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.
Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 вказаного вище Закону відмовляють у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
За наявності підстав для застосування положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 зазначеного Закону).
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття
оскаржуваного наказу – 26 жовтня 2020 року у провадженні суду перебувала
цивільна справа № 501/2736/20 (провадження у справі відкрито 01 жовтня 2020
року) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_3 про
визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир у житловому будинку АДРЕСА_2, укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Тобто суди попередніх інстанцій установили, що на дату прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу розглядалася цивільна справа, а тому дійшли висновку, що відносно спірного нерухомого майна існував судовий спір.
Водночас відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства юстиції України, а саме 18 серпня 2020 року, жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги з метою виконання чітких законодавчих вимог потрібно обов`язково здійснювати перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у Міністерства юстиції України не було повноважень на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу).
Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/2296/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 640/28931/20, від 27 червня 2023 року у справі № 640/26706/20 сформулював висновок про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови в задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Однак при цьому у вказаних вище постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не врахував положення пункту 1 частини другої статті 37 зазначеного Закону.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду повинен був врахувати, що у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), Міністерство юстиції України не має повноважень щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна в силу положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу).
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/2296/17 (пункт 44), від 22 лютого 2023 року у справі № 640/28931/20, від 27 червня 2023 року у справі № 640/26706/20 (пункт 42).
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 03 квітня 2024 у справі №916/4093/21 року можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393664
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118689104
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.