Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного
Суду України щодо виплати судді щомісячної доплати за вислугу років,
визначивши, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання
чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення
права на справедливий суд» складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаного закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратили, а тому мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у три роки.
9 грудня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової
адміністрації України в Запорізькій області (далі – управління ДСА), третя особа,
яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Заводський районний суд
міста Запоріжжя, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання
вчинити дії за касаційною скаргою управління ДСА на рішення Донецького
окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року та постанову Першого
апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Надалі Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015
ОСОБА_1 переведено на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя та наказом голови суду цього суду від 5 березня 2015 року № 1-К зараховано
до складу Заводського районного суду м. Запоріжжя.
На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду
від 5 квітня 2016 року у справі № 805/152/16-а, залишеної без змін ухвалою
Донецького апеляційного адміністративного суду та постановою Касаційного
адміністративного суду у складі Верховного Суду, наказом голови Заводського
районного суду м. Запоріжжя позивачці як судді Заводського районного суду
м. Запоріжжя встановлено з 1 квітня 2015 року доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.
18 жовтня 2019 року позивачка подала до управління ДСА заяву про вжиття
заходів щодо виконання наказу голови суду в частині проведення нарахування
та виплати їй доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу
з урахуванням індексації за період з 6 квітня по 31 жовтня 2016 року.
На вказану заяву позивачка отримала лист управління ДСА, у якому
повідомлялось, що дії управління ДСА стосовно нарахування та виплати
суддівської винагороди судді ОСОБА_1 у період з 6 квітня по 31 жовтня 2016 року
не визнані протиправними, зобов’язання щодо перерахунку суддівської
винагороди за цей період відповідно до постанови Донецького окружного
адміністративного суду від 5 квітня 2016 року у справі № 805/152/16-а
у територіального управління відсутні.
На переконання позивачки, звуження відповідачем її прав на отримання
щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу
є протиправним і порушує норми Конституції України.
ОСОБА_1 зазначила, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент
набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про
забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) складав
менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі
15 відсотків, із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такої
щомісячної доплати не втратили. Таким чином, нові умови виплати щомісячної
доплати за вислугу років як складової частини суддівської винагороди
застосовуються до відносин з оплати праці тих суддів, які отримали право
на суддівську винагороду після 29 березня 2015 року, тобто після набуття
чинності Законом № 192-VIII.
ОЦІНКА СУДУ
Спірним питанням у цій справі є обмеження прав позивача в отриманні
з дня набрання чинності Закону № 192-VІІІ доплати за вислугу років у розмірі
15 відсотків посадового окладу, яку вона отримувала до набрання чинності
вказаним Законом.
Так, частиною п`ятою статті 129 Закону № 2453-VI було, зокрема,
встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років
у розмірі 15 відсотків за наявності стажу роботи до 5 років.
28 березня 2015 року набув чинності Закон № 192-VIII, яким Закон № 2453-VI
викладено у новій редакції.
Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років – 15 відсотків <…>.
На час призначення позивача на посаду судді була чинна редакція Закону № 2453-VI, яка передбачала виплату суддям щомісячної доплати за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років – 15 відсотків <…>.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності <…>.
Отже, положення Закону № 192-VІІІ щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу у взаємозв`язку зі статтею 58 Конституції України застосовуються до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності.
Зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VІІІ складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаного Закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратили, а тому мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у 3 роки.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року (справа № 805/152/16-а), та не вбачає підстав для відступу від нього в цій справі. Водночас вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 1 та 2 листопада 2016 року (справи № 812/627/15, 812/636/15).
Отже, оскаржувані судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Детальніше з текстом постанови Великої палати Верховного Суду від 9 грудня 2020 року у справі № 200/13595/19-а можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93834748.