Вивіз 54 тис. тонн краденого зерна з Севастополя — вперше в Україні капітану російського судна повідомили підозру у воєнному злочині

Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора 19 жовтня 2026 року повідомили, що капітану російського суховантажу «Матрос Позинич» заочно повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 438 КК (порушення законів та звичаїв війни) і ч. 3 ст. 332-1 КК (порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї з метою заподіяння шкоди інтересам держави, вчинене організованою групою).

За версією слідства, у 2022–2023 роках судно двічі вивезло з окупованого Севастополя до сирійського порту Латакія понад 54 тис. тонн пшениці, вилученої в українських аграріїв. Виконувач обов’язків Генерального прокурора Антон Ковальський наголосив, що це перший випадок в Україні, коли участь капітана російського судна у вивезенні викраденого зерна кваліфіковано як воєнний злочин.

Раніше, у квітні 2024 року, капітанам суден «Михаил Ненашев» і «Зафар», які вивозили зерно через Севастополь, повідомили про підозру лише за ст. 332-1 КК. “Суспільне” називає підозрюваного Миколою Єлагіним; СБУ ім’я не наводить.

Версія сторони обвинувачення

За даними слідства, у листопаді 2022 року судно вивезло 27 074 тонни пшениці, у січні 2023 року — ще 27 300 тонн. Зерно, за версією обвинувачення, транспортували під виглядом російської продукції, а щоб приховати заходження до закритого Севастопольського порту, капітан передавав недостовірні дані про місцезнаходження судна та вимикав систему відстеження.

Слідство стверджує, що вивезення відбувалося за рішенням вищого політичного керівництва Росії і порушує Женевські конвенції, які забороняють розкрадання майна на окупованих територіях. Розслідування проводить Головне слідче управління СБУ за процесуального керівництва ОГП. Ці обставини є версією сторони обвинувачення.

Що це означає для захисту

Чинна норма. Частина 1 ст. 438 КК встановлює відповідальність, зокрема, за розграбування національних цінностей на окупованій території та інші порушення законів і звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, і передбачає покарання від восьми до дванадцяти років позбавлення волі. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, вчинене організованою групою, карається позбавленням волі від п’яти до восьми років (ч. 3 ст. 332-1 КК). Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року забороняє пограбування (ст. 33).

Аналітично. Кваліфікація за ст. 438 КК розширює коло можливих суб’єктів воєнного злочину з тих, хто безпосередньо вилучав майно на окупованій території, на цивільного перевізника. Тому суд, ймовірно, оцінюватиме кілька питань, від яких залежить доля обвинувачення.

Перше — чи є перевезення вже вилученого майна самостійним виконанням злочину, тобто частиною «розграбування», чи це діяння після його вчинення, яке за загальними правилами кримінального права виконанням злочину не є.

Друге — форма участі: обвинувачення має пояснити, у чому саме полягає роль капітана як виконавця чи співучасника. Третє — обізнаність: потрібно довести, що капітан знав про незаконне походження вантажу, а вимкнення системи відстеження і недостовірні дані про місцезнаходження сторона обвинувачення, імовірно, наводитиме саме як доказ такої обізнаності. Четверте — чи підпадає зерно під поняття «національних цінностей», чи кваліфікація ґрунтуватиметься на бланкетній частині норми з посиланням на конкретні міжнародні договори.

Провадження ведеться заочно, тож без участі підозрюваного вирок, якщо його буде ухвалено, ризикує зіткнутися з проблемами, які вже обговорюють щодо вироків in absentia у справах про воєнні злочини.

Читайте також на ADVOKAT POST

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.