Суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур в інтерв’ю Медійній ініціативі за права людини заявив, що вироки, ухвалені заочно щодо росіян за воєнні злочини, можуть бути масово оскаржені через роки — якщо на момент розгляду справи суд не встановив «в однозначний спосіб», що підсудний свідомо відмовився від участі в процесі. За його словами, це системний ризик, який стосується переважної більшості справ про воєнні злочини в Україні, оскільки більшість підозрюваних росіян перебувають поза межами досяжності українського правосуддя і засуджуються заочно.
Стандарт «однозначної відмови» та практика ЄСПЛ
Суддя Мазур пов’язує цей ризик із практикою Європейського суду з прав людини щодо права на перегляд справи, розглянутої за відсутності обвинуваченого. Він послався на дві справи проти України.
У справі «Хлєбік проти України» (заява № 2945/16, рішення від 25 липня 2017 року) ЄСПЛ розглядав ситуацію, коли апеляцію заявника не було розглянуто через те, що матеріали справи залишились на непідконтрольній території; попри це, суд не встановив порушення статті 6 Конвенції — оскільки держава вжила достатніх заходів для забезпечення права на захист.
У справі «Куроченко та Золотухін проти України» (заяви № 20936/16 та № 53257/16) ЄСПЛ, навпаки, встановив порушення статті 6 Конвенції: для одного заявника — через тривале зволікання прокуратури з відновленням втрачених матеріалів справи, для другого — через відсутність у принципі процедури, яка дозволила б відновити матеріали або зняти з нього обвинувачення, поки провадження залишалося «мертвим». Точна дата ухвалення цього рішення в опрацьованих джерелах не наводиться і потребує перевірки за текстом самого рішення.
Різниця між цими двома справами, за логікою Мазура, і є критерієм: держава може заочно засудити особу, але лише якщо доведе, що зробила все можливе для встановлення її обізнаності про процес і для збереження доказової бази. Формальна відсутність підсудного сама собою порушення не утворює; недбалість держави у забезпеченні його процесуальних прав — утворює.
Приклад із практики Хорватії
Як ілюстрацію віддаленого у часі перегляду заочного вироку за воєнний злочин Мазур навів справу проти Хорватії. За встановленими Європейським судом фактами («Санадер проти Хорватії», заява № 66408/12, рішення від 12 лютого 2015 року), заявника обвинуватили в розстрілі 27 військовополонених у вересні 1991 року; суд першої інстанції засудив його заочно до 20 років позбавлення волі, Верховний суд Хорватії залишив вирок у силі у вересні 2000 року. Клопотання про поновлення провадження національні суди відхилили у 2011–2012 роках. У лютому 2015 року — приблизно через 15 років після остаточного вироку і 23 роки після самої події — ЄСПЛ визнав порушення статті 6 Конвенції через те, що національні процедури створили непропорційну перешкоду для реалізації права на перегляд справи, і присудив заявнику компенсацію 6500 євро.
Мазур використовує цей приклад для одного висновку: часовий проміжок між заочним вироком і його потенційним переглядом Страсбурзьким судом може вимірюватися десятиліттями, а не роками.
Наслідки для якості доказів
З ризику віддаленого перегляду Мазур виводить практичну вимогу до якості доказової бази вже на етапі заочного розгляду: вона має бути максимально переконливою, оскільки за роки, що минуть до можливого повторного розгляду, свідків може стати неможливо допитати повторно, а впізнання підсудного, зовнішність якого змінилася, — ускладнюється чи стає неможливим.
Свою позицію суддя пов’язав із досвідом Нюрнберзького процесу: «навіть на Нюрнберзькому процесі не всіх обвинувачених було засуджено», — зауважив Мазур, додавши, що це парадоксально посилило переконливість обвинувальної частини вироків, тоді як судовий процес без жодного виправдувального вироку, на його оцінку, більше нагадує показове правосуддя, ніж справедливий суд.
Масштаб проблеми
За даними, наведеними в інтерв’ю з посиланням на Офіс Генерального прокурора, станом на серпень 2026 року зафіксовано понад 250 тисяч кримінальних правопорушень, пов’язаних з агресією рф; до Верховного Суду з них доходить незначна частка — переважна більшість справ розглядається і залишається на рівні судів першої інстанції. Це означає, що описаний Мазуром ризик стосується масиву справ, який на порядки перевищує кількість вироків, які встигла перевірити чи хоча б побачити найвища судова інстанція.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.