Для захисту інтересу від юридичної невизначеності, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше , поручитель може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.
Якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча її мета, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач, поручитель) до ОСОБА_2 (далі – позичальник), Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі – ПАТ «Креді Агріколь Банк», банк) про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою банку на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2017 року і постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23 листопада 2006 року позичальник уклав із АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», кредитний договір,
згідно з пунктом 1.1 якого позичальник отримав на умовах забезпеченості,
повернення, строковості, платності та цільового характеру використання 45 000,00 дол. США кредиту зі сплатою 11,2 % річних з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.
Виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором забезпечувала
порука.
25 серпня 2011 року банк уклав із позичальником договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, згідно з яким за користування кредитом позичальник мав сплачувати щомісячну процентну винагороду: з 25 серпня 2012 року – за ставкою 11,69 % річних.
Позивач просив визнати припиненим договір поруки, оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності останнього.
Суди обох інстанцій погодилися з позивачем і визнали припиненим договір поруки, вважаючи, що порука припинилася згідно з частиною першою статті 559 ЦК України у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,
вказав, що ефективним способом захисту прав поручителя може бути вимога про визнання припиненою поруки, а не про визнання припиненим договору поруки.
ОЦІНКА СУДУ
Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан
сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і відповідний йому юридичний обов’язок перестають існувати.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
З огляду на тісний зв’язок договору із правовідносинами, які саме з нього
виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть зумовлювати,
зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин, наприклад,
припинення прав та обов’язків за договором, не обов’язково пов’язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов’язку за договором не завжди пов’язане з припиненням самого договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі No 916/1415/19 (пункт 6.16)). Тобто за наявності у сторін договору поруки інших зобов’язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.
Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних
правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов’язку.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення
юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив це й спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі No 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи
інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати
припиненою поруку.
З огляду на наведені у цій постанові висновки про способи ефективного захисту
інтересу поручителя, а також про те, що за наявності у сторін договору поруки інших зобов’язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі No 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах No 6 -18цс11, No 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов’язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах No 6-18цс11, No 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 4 лютого 2015 року у справі No 6-243цс14.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 1 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про відкриття провадження у справі No 462/5579/15-ц за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договором, а 4 листопада 2016 року – ухвалу про зупинення провадження у тій справі до вирішення справи No 462/5368/16-ц, ініційованої у жовтні 2016 року, тобто після
того, як банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.
Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може
окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права
вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним
способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя
відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування
банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі No 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою). Вказане є підставою для відмови у позові.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 22 вересня 2022 року у справі No 462/5368/16-ц можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558740.