Обставини справи
На час подій заявник був депутатом місцевої ради та кандидатом на виборах до
Парламенту. Його було визнано винним у розпалюванні ворожнечі, насильстві проти осіб мусульманської віри та оштрафовано за те, що він не видалив коментарі на своїй публічно доступній «стіні» у соціальній мережі Facebook, яка використовувалася під час його передвиборчої кампанії. Двоє авторів відповідних коментарів були засуджені як спільники. Кримінальне провадження було розпочато на підставі скарги партнерки одного з політичних опонентів заявника. Вона відчула себе ображеною і згодом посварилася з одним із авторів коментарів, який відразу видалив свій коментар та повідомив про це заявника.
Заявник опублікував на своїй «стіні» соціальної мережі Facebook повідомлення із закликом до коментаторів «бути обережними зі змістом» своїх коментарів, але
модерування вже опублікованих коментарів не проводилося.
Рішенням від 2 вересня 2021 року колегія суддів ЄСПЛ, засідаючи Палатою,
шістьома голосами проти одного, констатувала відсутність порушення статті 10
Конвенції (свобода вираження поглядів).
29 листопада 2021 року заявник клопотав про передачу справи до Великої палати ЄСПЛ, а 17 січня 2022 року колегія Великої палати задовольнила це клопотання.
Оцінка Суду
Право – стаття 10 Конвенції:
(1) Чи було легітимне втручання – засудження заявника становило втручання в його свободу вираження поглядів. Він оскаржував передбачуваність свого
засудження як «виробника» відповідно до статті 93-3 Закону № 82-652 щодо
аудіовізуальної комунікації, але ЄСПЛ зазначив, що поняття виробника було чітко
та однозначно викладено в судовій практиці Касаційного суду та Конституційної ради, згідно якої таким виробником є особа, яка проявила ініціативу створення сервісу електронної комунікації для обміну думками на заздалегідь визначені теми. Крім того, до засудження заявника Касаційний суд уже дозволяв покладати відповідальність лише на виробника у випадках правопорушень у сфері ЗМІ, однак за яких автора було чітко ідентифіковано. Справді, у статті 93-3 Закону не розглядалося питання про момент, коли виробник мав дізнатися про протиправні коментарі, залишаючи це на розсуд відповідних національних судів для прийняття рішення в кожному конкретному випадку. Крім того, на час подій національне законодавство не вимагало будь-якого попереднього повідомлення виробником потерпілого, у той час як Інтернет-хости, такі як соціальна мережа Facebook, мали б повідомляти. Зважаючи на це, Договірні Держави могли визнати портали новин в Інтернеті відповідальними без порушення статті 10 Конвенції, якщо ці портали не видалили явно протиправні коментарі третіх сторін відразу після їх публікації, навіть за відсутності заяви (повідомлення) потерпілого про це або третіх осіб (див. Delfi AS v. Estonia [GC]). ЄСПЛ не бачив підстав відступати від цього висновку в ситуації заявника.
Питання відповідальності окремого власника облікового запису соціальної мережі Facebook, як у цій справі, на той час національними судами не розглядалося. Проте сам по собі цей факт не суперечить вимогам доступності та передбачуваності закону. Зрештою, тлумачення національних судів є одним з можливих та розумно передбачуваних тлумачень.
(2) Законні цілі – втручання переслідувало законні цілі захисту репутації або прав
інших осіб, а також запобігання заворушенням і злочинам.
(3) Чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві –
(a) Контекст коментарів –
(i) Характер спірних коментарів – коментарі, про які йдеться, однозначно
стосувалися мусульман, зображаючи їх як групу в об’єктивно образливих виразах і як злочинців. Після нарікання на ймовірне перетворення «Німа в Алжир» вони, до прикладу, посилалися на «дилерів і повій, [які] панують», «кинуті в машини каміння, що належать «білим людям»» і «торгівлю наркотиками під керівництвом мусульман».
Деякі з коментарів можна було розглядати в дуже специфічному контексті
виборчої кампанії та як такі, що мали на меті привернути увагу до місцевих проблем, які могли б вимагати політичної реакції, але з використанням мови, від якої заявник не дистанціювався. ЄСПЛ не заперечував необхідності ураховувати особливий характер спілкування на певних онлайн-порталах, де коментарі зазвичай висловлювалися розмовною мовою або навіть просторічною чи вульгарною мовою. Тим не менш, напередодні виборів вплив расистських і ксенофобських висловлювань стає ще сильнішим та шкідливішим. Особливо там, де політичний і соціальний клімат був неспокійним на місцевому рівні і була явна напруга серед населення. Якщо їх тлумачити та оцінювати в їх безпосередньому контексті, ураховуючи, що коментарі були опубліковані на «стіні» політика у мережі Facebook під час виборчої кампанії, вони справді становили мову ворожнечі з огляду на їхній зміст і загальний тон, разом із отруйністю (вірулентністю) та вульгарністю деяких використаних слів. Їх охоплення вийшло за межі суто партійного кола читачів.
(ii) Політичний контекст і конкретна відповідальність заявника щодо коментарів,
опублікованих третіми особами – «стрічка» заявника у мережі Facebook охоплювалася «іншими форумами в Інтернеті, де можна поширювати коментарі третіх сторін», форумами, які не охоплювалися компетенцією Великої Палати ЄСПЛ у справі Delfi AS v. Estonia. ЄСПЛ вважав за потрібне розглянути це питання у світлі «обов’язків і відповідальності» в розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції, які мали бути покладені на політиків, коли вони використовували соціальні мережі в політичних цілях, особливо під час виборчої кампанії, шляхом відкриття публічно доступних форумів в Інтернеті для отримання відгуків і коментарів.
Покладення відповідальності за дії, вчинені третіми особами, може відрізнятися
залежно від методів модерації або перевірки, застосовуваних користувачами
Інтернету, які характеризуються як «виробники», і які лише використовують соціальні мережі або облікові записи в некомерційних цілях. Консенсусу з цього питання серед Держав-членів немає. Однак встановлення відповідальності особи як «виробника» в принципі не викликає жодних труднощів, за умови наявності гарантій при розподілі такої відповідальності, який має застосовуватися у контексті солідарної відповідальності між різними суб’єктами, як це було на прикладі Інтернет-сайтів (хостів). Оскільки Інтернет є одним із головних засобів, через який особи реалізовують своє право на свободу вираження поглядів, втручання у здійснення цього права слід розглядати особливо ретельно, оскільки вони, ймовірно, матимуть стримувальний (охолоджувальний) ефект, що вміщує ризик самоцензури. Тим не менш, встановлення такого ризику не повинно спростовувати існування інших небезпек для здійснення та використання основоположних прав і свобод. З цієї
причини необхідно, в принципі, зберегти можливість для осіб, які скаржаться на наклепницькі чи інші типи неправомірних висловлювань, подавати позов для
встановлення відповідальності, що є ефективним засобом захисту від
стверджуваних порушень.
У відповідний час власник облікового запису соціальної мережі Facebook, який
використовувався в некомерційних цілях, не міг повністю контролювати
адміністрування коментарів. На додаток до відсутності автоматичного процесу
фільтрації, хоча було можливо усунути публічний доступ, ефективний моніторинг всіх коментарів, особливо у випадку досить популярного облікового запису, вимагав би наявності або звернення до істотних, якщо не значних, ресурсів. Проте звільнення виробників від будь-якої відповідальності може сприяти або заохочувати зловживання та неправомірне використання, зокрема мови ненависті та закликів до насильства, а також маніпуляцій, брехні та дезінформації. У той час як професійні організації, які створили соціальні мережі та зробили їх доступними для інших користувачів, обов’язково мають певні зобов’язання, необхідно забезпечити розподіл відповідальності між усіма залученими суб’єктами, дозволяючи, за необхідності, розрізняти ступінь відповідальності та спосіб її покладення залежно від об’єктивної ситуації кожного з них. Французьке законодавство узгоджувалося з такою точкою зору, передбачаючи у випадку «виробника» солідарну відповідальність з гарантіями щодо реалізації, у той час як у випадку вебсайтів відповідальність залишалася обмеженою.
Крім того, національні суди посилалися на статус заявника як політика та зробили з цього висновок про те, що на нього покладається особливий обов’язок; можна було очікувати, що він буде проявляти більшу пильність. Як правило, політик чинить вплив на виборців, і навіть прямо або побічно, схиляє їх до зайняття певної позиції або поведінки, яка може бути неправомірною. Цей висновок не слід розуміти як інверсію принципів, встановлених практикою ЄСПЛ. Конкретні обов’язки, які покладалися на заявника через статус політика, були невід’ємними від принципів щодо прав, які випливали з цього статусу. Лише тоді, коли ці принципи належним чином були ураховані, національні суди, якщо представлені факти будуть обґрунтованими, і якщо в їхніх рішеннях буде відповідна аргументація, можуть обґрунтовувати своє рішення тим, що свобода вираження політичних поглядів не є абсолютною, і що Договірні Держави можуть піддавати її певним «обмеженням» або «покаранням».
Кримінальний та апеляційний суди були в найкращій позиції для оцінки фактів у світлі складного місцевого контексту та визнаного політичного контексту. Використана в коментарях, про які йдеться, мова явно розпалювала ворожнечу і насильство проти особи через її релігію, і це не могло приховуватися або зводитися до мінімуму контекстом виборів чи бажанням обговорити місцеві труднощі.
(b) Вжиті заявником заходи – мінімальний ступінь подальшої модерації або
автоматичної фільтрації є бажаним для того, аби якнайшвидше ідентифікувати явно протиправні коментарі та забезпечити їх видалення впродовж розумного часу, навіть якщо про це не було повідомлення (заяви) від потерпілої особи, чи це було зроблено самим хостом (у цьому випадку – Facebook), що діє як професійна організація, яка створила та надала соціальну мережу для своїх користувачів, або власником облікового запису, який використовував платформу для публікації своїх власних статей або поглядів, дозволяючи іншим користувачам додавати свої коментарі. Власник облікового запису не може посилатися на будь-яке право на безкарність при використанні доступних в Інтернеті електронних ресурсів, і така особа зобов’язана діяти в межах поведінки, що може від неї розумно очікуватися.
У цій справі жодне нормативне регулювання не вимагало автоматичної фільтрації коментарів, і практичної можливості попередньої модерації змісту у Facebook не було. Відповідно, виникло питання про те, які кроки заявник мав або
міг розумно вжити у своїй ролі «виробника» як визначено національним
законодавством.
Хоча початковий пост заявника був законним, національні суди урахували факт того, що він вирішив зробити свою «стіну» у мережі Facebook загальнодоступною
та «дозволив своїм друзям публікувати на ній коментарі». ЄСПЛ, погоджуючись із цим зауваженням, висловив думку, що заявникові не можна дорікати за це рішення саме по собі, оскільки це був доступний на платформі технічний засіб, який дозволяв йому спілкуватися з виборцями в якості кандидата на виборах. І все ж, з огляду на напругу на місцевому рівні та у зв’язку із виборами у той час, цей варіант явно мав потенційно серйозні наслідки, про що заявник мав знати за таких обставин. Тому було правомірно провести різницю між обмеженням доступу до «стрічки» Facebook для певних осіб і наданням доступу до неї широкій громадськості. В останньому випадку кожен, а особливо політик, який має досвід комунікації з громадськістю, має усвідомлювати більший ризик надмірних і непоміркованих зауважень, які можуть з’явитися та обов’язково стануть відомими більш широкій аудиторії. Це, безсумнівно, є основним фактичним елементом, безпосередньо пов’язаним із свідомим вибором
заявника, який був не лише політиком, а й професіоналом у питаннях стратегії
онлайнової комунікації, а отже, мав певний досвід у цифрових технологіях.
Крім того, використання Facebook залишалося залежним від прийняття певних
положень та умов, зокрема тих, що містяться в «Положенні про права та обов’язки», про які заявник повинен був знати. Заявник вважав за доцільне звернути увагу своїх «друзів» на необхідність забезпечення того, аби їхні зауваження були законними, адже він опублікував повідомлення з проханням «бути обережними зі змістом [своїх] коментарів», очевидно демонструючи свою обізнаність з питання, порушеного певними коментарями. Однак він опублікував це попереджувальне повідомлення не видаливши спірних коментарів і, перш за все, не спромігся перевірити їхнього змісту, хоча тоді вони були загальнодоступними, навіть якщо вже наступного дня заявник був поінформований про проблеми, які могли виникнути.
Одне з повідомлень було миттєво відкликано його автором менше ніж через 24 години після публікації, тому вимагати від заявника діяти ще швидше означало б вимагати надмірної та нездійсненної реакції. Однак цей конкретний коментар був лише одним із елементів, які слід було ураховувати в цій справі. Заявника фактично було засуджено не за коментарі двох авторів, взятих окремо, а за невидалення всіх протиправних коментарів, про які йдеться. Коментарі були формою постійного діалогу, який представляв собою узгоджене ціле, і національним органам влади було розумно сприймати їх як такі. Саме у зв’язку із цим діалогом заявника було зобов’язано сплатити певні суми коштів стороні в цивільній справі, незважаючи на те, що єдиний коментар, у якому вона окремо згадувалася, вже було видалено.
Крім того, національні суди ухвалили вмотивовані рішення та провели розумну
оцінку фактів, зокрема дослідивши питання, чи знав заявник про розміщені на його «стіні» у Facebook протиправні коментарі. Заявник повідомив слідчим, що з огляду на кількість «друзів» — понад 1800, які могли залишати коментарі 24 години на добу, опублікованих на його «стіні» коментарів було надто багато, аби він міг їх регулярно читати. Національні суди не вважали за потрібне обґрунтувати своє рішення з цього ключового питання. Фактично, у відповідь на його пост з’явилося лише близько 15 коментарів. Відповідно, жодних питань про труднощі, спричинені потенційно надмірним трафіком на акаунті політика, та ресурсів, необхідних для забезпечення його ефективного моніторингу, не виникало.
ЄСПЛ визнав доцільним продовжити аналіз пропорційності на основі ступеня
відповідальності, яка може бути покладена на власника акаунту: приватна особа з обмеженою популярністю та репрезентативністю матиме менше обов’язків, ніж місцевий політик або кандидат, який балотується до місцевого органу влади, і який, у свою чергу, матиме менший тягар, ніж національний діяч, для якого вимоги обов’язково будуть ще більшими з огляду на надані його чи її словам вагу та обсяг, і ресурси, до яких він чи вона матиме більший доступ аби ефективно втручатися в соціальні медіа-платформи.
(c) Можливість притягнення до відповідальності авторів замість заявника – по-перше, дії, у вчиненні яких обвинувачувався заявник, відрізнялися від діянь, вчинених авторами неправомірних коментарів, і регулювалися іншим режимом
відповідальності, який пов’язувався із специфічним і автономним статусом
«виробника». По-друге, заявника не було притягнуто до відповідальності замість двох авторів, які самі також були засуджені. Отже, будь-які питання, пов’язані з анонімністю в Інтернеті та ідентифікацією авторів, розглянуті ЄСПЛ у справі Delfi
AS v. Estonia [GC], у цій справі не виникали.
(d) Наслідки національного провадження для заявника – кримінальне засудження здатне мати стримувальний вплив на користувачів Facebook, інших соціальних мереж або дискусійних форумів. Однак у Додатку до Рекомендації CM/Rec(2022)16 Комітет міністрів Ради Європи запропонував розрізняти
висловлювання ненависті за серйозністю (тяжкістю) без виключення застосування кримінального закону. Призначення покарання у вигляді позбавлення волі за правопорушення у сфері політичних виступів може бути сумісним зі свободою вираження поглядів, але лише за виняткових обставин, зокрема у випадку висловлювань ненависті чи підбурювання до насильства. Крім того, навіть якщо штраф в розмірі певної суми залежно від обставин може здатися суворим, його слід оцінювати у світлі факту можливого призначення покарання у вигляді позбавлення волі.
Максимальним покаранням, яке загрожувало заявнику, був 1 рік позбавлення волі та штраф у розмірі 45 000 євро. Однак його було засуджено лише до штрафу в розмірі 3 000 євро разом із сплатою 1 000 євро судових витрат на користь сторони в цивільній справі. Крім того, жодних інших наслідків для заявника не настало. Заявник не стверджував, що згодом він був змушений змінити свою поведінку або що його засудження мало стримувальний вплив на реалізацію ним своєї свободи вираження поглядів, чи будь-який негативний вплив на його подальшу політичну кар’єру та стосунки з виборцями. У 2014 році заявника було обрано мером, і він продовжував виконувати обов’язки у своїй політичній партії.
(e) Висновок – Рішення національних судів ґрунтувалися на відповідних і достатніх підставах як щодо відповідальності, покладеної на заявника як політика, за неправомірні коментарі, опубліковані напередодні виборів в його «стрічці» у Facebook третіми особами, які самі були ідентифіковані та притягнуті до відповідальності як співучасники, так і щодо кримінального засудження заявника. Отже, оскаржуване втручання можна вважати таким, що було «необхідним у демократичному суспільстві».
Висновок
Відсутність порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).
Рішення в цій справі ухвалене Великою Палатою ЄСПЛ 15 травня 2023 року і є остаточним.