20 червня 2018 року КЦС ВС розглянув справу за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування
моральної шкоди, за результатами розгляду якої ухвалив постанову, у якій зазначив таке.
Предметом позову у справі, що переглядалася, є поширена в соціальній мережі
«Фейсбук» інформація, яка, на думку позивача, є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію про його діяльність як народного депутата України, перекрутити зміст його виступів, створити враження про вчинення ним злочинів проти основ національної безпеки України, є неправдивою та підлягає перевірці компетентними органами, отже, не є оціночними судженнями, а її поширення принижує його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації.
Відповідно до статей 34, 40 Конституції України усі громадяни мають право
направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Викладення в листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей
особою, на думку якої, посадовими чи службовими особами цього органу під час
виконання функціональних обов’язків порушено її право, не може вважатися
поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або
завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення в листах, заявах, скаргах до
правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України (Рішення
Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року у справі No 8-рп/2003).
Відповідно до частин другої та четвертої статті 13 ЦК України під час
здійснення своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Під час здійснення цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження
поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання держави й незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками та відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.
Пункт 2 статті 10 Конвенції дає змогу захищати репутацію інших осіб, тобто всіх
людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не
виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають
розглядатись у зв’язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань
(рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
КЦС ВС погодився з висновками судів, що відповідачі реалізували своє право,
передбачене Конституцією України і Законом України «Про статус народного
депутата України» у формі письмового звернення та направлення його органу, який наділений компетенцією щодо перевірки викладених у ньому обставин. Реалізація відповідачами свого гарантованого Конституцією України і законами права на викладення у зверненні до компетентного органу, уповноваженого здійснити перевірку такої інформації, так само, як і безпосередньо зміст цієї інформації, не може бути підставою для її спростування.
Заява про вчинення злочину, повний текст якої розміщений відповідачами в
мережі «Інтернет», подана відповідачами до правоохоронних органів, які за законом наділені повноваженнями перевіряти цю інформацію на достовірність, не свідчить про поширення відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Проте суди не визначили характеру поширеної відповідачами інформації, не
з’ясовували, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, тому
дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення
позову.
З текстом постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі No 755/7842/16-ц (провадження No 61-9203св18) можна ознайомитися за посиланням – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75003922