Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілих ОСОБА_6 ,
потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, а також представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019110000000511 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_10 : на користь потерпілого ОСОБА_7 10950 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_8 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_10 08 липня 2019 року, приблизно о 09:19 год., поблизу смт. Калинівка Васильківського району Київської області, керуючи технічно справним автомобілем «VOLVO S60», р.н. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху (далі ПДР) не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, всупереч п. 12.6 (ґ) ПДР рухався зі швидкістю 125…140 км/год, при виявленні пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, в порушення вимог п. 18.1 ПДР під час зменшення швидкості змінив напрямок руху вправо, при цьому в порушення п. 10.1 ПДР не переконався в безпечності свого маневру. В результаті ОСОБА_10 допустив наїзд на пішохода, яка на момент наїзду залишила початковий «коридор руху» автомобіля.
Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, які стали причиною її смерті.
Порушення водієм ОСОБА_10 вимог п.п. 2.3 (б), 10.1, 12.6 (ґ) та 18.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками у вигляді смерті потерпілої.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що на досудовому розслідуванні та під час розгляду провадження в суді першої інстанції засуджений не користувався допомогою захисника, тому позиція сторони захисту не була врахована. В свою чергу апеляційний суд безпідставно, всупереч ч. 3 ст. 404 КПК України, відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, які захисник вважав недопустимими, що вплинуло на правильність перевірки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин. При цьому в ухвалі не наведено докладних мотивів на спростування усіх доводів апеляційної скарги, а тому ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Представник потерпілих у касаційних скаргах просить скасувати ухвалу апеляційного суду внаслідок м`якості призначеного засудженому покарання. Зазначає, що апеляційний суд не навів переконливих мотивів на спростування доводів потерпілих щодо м`якості покарання, не врахував ставлення засудженого до скоєного злочину та його наслідків, невизнання ним своєї вини, що перед потерпілими не вибачився, завдану шкоду не відшкодував, ухилявся від виконання вироку, внаслідок чого був оголошений у розшук.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 представник потерпілих подав заперечення, в яких просив залишити скаргу без задоволення.
Захисник у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу та залишити без задоволення скаргу представника потерпілих.
Потерпілі та їх представник підтримали свої скарги у повному обсязі, а також вважали скаргу захисника безпідставною.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника та погоджувалася із доводами скарги представника потерпілих та просила її задовольнити і скасувати ухвалу апеляційного суду.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просив повторно дослідити всі письмові докази з тих підстав, що він особисто не брав участі в суді першої інстанції та не мав можливості під час дослідження доказів заперечувати щодо їх допустимості.
Положеннями ст. 20 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Тобто, право на захист передбачає різні форми його реалізації, а залучення захисника – лише одна з цих форм, яка не замінює собою інші.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, захист прав засудженого ОСОБА_10 у суді першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_12 , який брав активну участь у судовому провадженні. Жодних зауважень на дії захисника від обвинуваченого не висловлювалося.
Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.
Такі можливості обвинувачений реалізував у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити докази лише за наявності підстав, чітко зазначених у ч. 3 ст. 404 КПК України. Подальша заміна захисника не входить у перелік цих підстав та не тягне за собою повторне дослідження доказів. За таких обставин апеляційний суд не мав передбачених законом підстав для здійснення повторного дослідження всіх письмових доказів, як про це просив захисник.
При цьому апеляційний суд у межах своїх повноважень розглянув усі доводи апеляційних скарг та надав на них умотивовані відповіді, з якими погоджується суд касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, тому доводи касаційних скарг неприйнятні.
Касаційні скарги захисника та представника потерпілих містять мотиви стосовно невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного. При цьому захисник стверджує про суворість цього покарання, а представник потерпілих – про його м`якість.
Ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого – це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Наведених вимог закону судом було дотримано.
При призначенні ОСОБА_10 покарання суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу винного, який вину не визнав, не надав критичного осуду скоєному, хоча й необережному злочину, проте такому, що призвів до загибелі людини. Обставини події, а саме, що ОСОБА_10 допустив грубі порушення ПДР, керуючи транспортним засобом з перевищенням швидкості скоїв наїзд на пішохода, яка перетинала дорогу по пішохідному переходу. Також суд урахував, що винний позитивно характеризується, працює на посаді водія, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, взяв до уваги стан його здоров`я, досудову доповідь, де зазначено про низький ризик ймовірної небезпеки особи для суспільства, думку прокурора та потерпілих щодо призначення покарання. Крім того, судом враховано ставлення обвинуваченого до своїх дій та наслідків, а саме, що він категорично заперечував свою вину, вважав винуватою саме пішохода, не вибачився перед потерпілими. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, судами не встановлено.
Враховуючи усі наведені дані, а також конкретні обставини скоєного, суд дійшов переконливого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_10 без ізоляції від суспільства та обрав йому покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, із призначенням додаткового покарання. Разом із тим, суд взяв до уваги усі дані про особу винного та дійшов переконливого висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі у середньому розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Представник потерпілих вважаючи, що слід було призначити більш суворе покарання, не зазначає, що не було враховано судом при призначенні покарання і могло вплинути на збільшення терміну основного покарання. Крім того, суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху. Тому думка потерпілих у цьому кримінальному провадженні враховується судом поруч з іншими обставинами під час вирішення питання про покарання.
Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_9 , представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.