Стан необхідної оборони може виникнути з метою захисту від суспільно небезпечного посягання психічно хворої особи. При цьому для констатації перевищення меж необхідної оборони слід установити, що на момент вчинення захисних дій суспільно небезпечне посягання об’єктивно існувало, тобто вже розпочалося і ще не закінчилося. Право на необхідну оборону, яке виникло в засудженого з моменту нападу на нього потерпілого, тривало до падіння останнього та припинення будь-яких активних дій з його боку стосовно засудженого, тобто до моменту фактичного закінчення суспільно небезпечного посягання.
Обставини справи: згідно з вироком ОСОБА_7, перебуваючи в коридорі
власного будинку, у ході словесної суперечки із ОСОБА_9 з неприязні умисно наніс останньому руками і ногами близько п’яти ударів по тулубу та голові, чим спричинив легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, внаслідок яких ОСОБА_9, утративши рівновагу, впав на підлогу. Тоді ОСОБА_7 схопив металеву кришку, якою наніс потерпілому сім ударів у голову, чим спричинив умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер на місці події.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим і засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд змінив цей вирок, дії ОСОБА_7 перекваліфікував з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 цього Кодексу.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС встановила неправильне
застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну
відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 124 КК.
Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що отримані потерпілим ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження виникли не в результаті нанесення обвинуваченим ОСОБА_7 умисних тяжких тілесних ушкоджень, а стали наслідком захисту ним свого життя та здоров’я від протиправних посягань потерпілого, а тому в цьому випадку мало місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а перевищення меж необхідної самооборони, у зв’язку із чим дії ОСОБА_7
підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 цього Кодексу.
Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 124 КК має бути встановлено і доведено, що посягання почалося, триває і потребує негайного
відвернення, обвинувачений застосовує заходи для припинення такого посягання на нього, проте зазначені заходи перевищують межі необхідної оборони, тобто він заподіює шкоду, яка є надмірною. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в день події до будинку ОСОБА_7 прийшов психічно хворий потерпілий ОСОБА_9 із пропозицією спільного вживання алкоголю. Коли господар відмовився від такої пропозиції
та попросив потерпілого піти з будинку, той накинувся на обвинуваченого. Між
ОСОБА_9, який намагався душити ОСОБА_7, кусав його за палець, та ОСОБА_7, який відбивався, заподіюючи удари ногами та руками, відбулася бійка з нанесенням один одному тілесних ушкоджень. Надалі бійка перемістилася в коридор, де ОСОБА_7 декілька разів рукою вдарив ОСОБА_9, унаслідок чого той впав на підлогу і, схопивши кришку, наніс її тильною частиною удар ОСОБА_7 у груди, проте останній відхилився та ліктем ударив ОСОБА_9 у голову, від чого потерпілий упав біля умивальника, а засуджений вихопив кришку і зі значною силою наніс лежачому на підлозі та повернутому в іншу від нього сторону ОСОБА_9, який вже не чинив активних дій, сім ударів у волосисту частину голови.
З огляду на встановлене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на необхідну оборону, яке виникло у ОСОБА_7 з моменту нападу на нього потерпілого, тривало до падіння останнього та припинення будь-яких активних дій з його боку стосовно засудженого, тобто до моменту фактичного
закінчення суспільно небезпечного посягання, а отже ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть, у той час, коли в застосуванні заходів захисту явно відпала потреба.
Аналізуючи вказані обставини та ухвалюючи рішення про перекваліфікацію дій засудженого ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 КК, апеляційний суд послався на власні показання обвинуваченого про те, що він діяв не з метою заподіяти тяжкі
тілесні ушкодження потерпілому, а лише захищався від протиправних дій останнього. Проте вказані показання обвинуваченого не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції в сукупності з іншими доказами у справі.
Зокрема, суд апеляційної інстанції мав дати оцінку показанням обвинуваченого в сукупності з показаннями потерпілої і свідка про те, за яких обставин і в якому положенні вони виявили потерпілого мертвим; свідків, з яких випливає, що ОСОБА_9 був психічно хворим, утім поводився завжди спокійно, агресії не виявляв; а також показаннями свідка про схильність ОСОБА_7 до агресії; даними висновків судово-медичних експертиз про характер, локалізацію, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у засудженого та потерпілого, причини
настання смерті останнього; показаннями експерта про те, що удари по голові
ОСОБА_9 було нанесено, коли той лежав на підлозі відвернутим від ОСОБА_7 і не вчиняв щодо останнього будь-яких активних дій, а отже стан необхідної оборони
для засудженого на момент заподіяння ним потерпілому тяжких тілесних
ушкоджень закінчився; даними висновку судової біологічної експертизи про
виявлення на знарядді злочину слідів крові потерпілого, а не засудженого; даними протоколів огляду місця події та слідчого експерименту, проведеного зі ОСОБА_7.
Також апеляційний суд мав оцінити, чи містять матеріали провадження дані про те, що засуджений під час нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень діяв з метою самозахисту.
Детальніше з текстом постанови ВС від 13.12.2022 у справі No 676/1214/21 (провадження No 51-2401км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107984930.