Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Галушина О.В. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240170000365, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Хмельницького, жителя АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимостей, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , кожного окремо, засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 189 КК – на строк 6 років; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК – на строк 5 років; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим – до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Стягнуто із ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 18 000 грн і 33 000 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь кожного з них по 20 000 грн і 640 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат. Крім того з обвинувачених стягнуто на користь ОСОБА_5 3500 грн і 15 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо зарахування обвинуваченим строку попереднього ув`язнення, заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні вимагання з погрозою пошкодження майна та насильства над потерпілими, їх близькими родичами, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному з пошкодженням майна, а також у закінченому замаху на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу. Злочини вчинено за наступних обставин.
У жовтні 2014 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спільний умисел на незаконне збагачення шляхом вимагання грошових коштів у ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які надавали послуги доступу до мережі інтернет у м. Красилові.
Для цього ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зустрілися з потерпілими у квартирі АДРЕСА_3 та, погрожуючи останнім застосуванням фізичного насильства до них та їх близьких родичів, пошкодженням їхнього майна, висловили вимогу щомісячно сплачувати 2000 грн, на яку потерпілі, реально сприймаючи зазначені погрози, погодились, та з жовтня 2014 року по березень 2016 року передали обвинуваченим загалом 36000 грн, а з квітня 2016 року, незважаючи на вимоги та погрози останнх, відмовилися їм платити.
Для того, що б залякати потерпілих та змусити їх платити, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 22 липня 2016 року близько 02:40, діючи загально небезпечним способом, створюючи реальну небезпеку для життя та здоров`я людей, облив заздалегідь заготовленою запалювальною сумішшю і підпалив належний ОСОБА_4 автомобіль ВАЗ-21043, який знаходився на прилеглій території домоволодіння АДРЕСА_4, а ОСОБА_1 знаходився неподалік та слідкував, щоб навколо не було сторонніх осіб. Незважаючи на те, що обвинувачені виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі, оскільки батько потерпілого погасив пожежу. Внаслідок підпалу автомобіля ОСОБА_4 було завдано матеріальної шкоди на суму 15 000 грн.
З тією ж метою та аналогічним способом ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 30 липня 2016 року близько 05:30 кинув у вікно вищезазначеного будинку, належного потерпілій ОСОБА_6 , пляшку із запальною сумішшю, внаслідок чого загорілося вікно, однак будинок не було знищено з причин, що не залежали від волі обвинувачених, оскільки пожежу погасив сусід. Внаслідок указаних дій ОСОБА_2 і ОСОБА_1 потерпілій спричинено матеріальну шкоду на суму 3500 грн.
Після цього, 17 серпня 2016 року та 19 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знову погрожували ОСОБА_4 , ОСОБА_7 застосуванням до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та їхніх родичів фізичного насильства і знищенням майна, якщо останні двоє не продовжать сплачувати по 2000 грн щомісячно, а з жовтня 2016 року щомісячно 3000 грн, на що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , реально сприймаючи вказані погрози, погодились, та 10 вересня 2016 року близько 15:40 біля магазину «Конвалія» на вул. Грушевського в м. Красилові ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 2000 грн, після чого останнього затримали працівники поліції.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника Галушина О.В., обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 – без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник Галушме О.В., посилаючись на невинуватість ОСОБА_2 , неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_2 , порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що досліджені судом докази не підтверджують вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень. Так, під час досудового розслідування не встановлено джерело походження відеозаписів, на яких зафіксовано підпали автомобіля і будинку, не перевірено їх на можливість фальсифікації, а тому вказані докази суд мав визнати недопустимими. Стверджує, що суд безпідставно послався у вироку на показання потерпілих, які обмовили засуджених, оскільки перебували з ними у неприязних відносинах. Апеляційний суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК не дослідив за клопотанням сторони захисту протокол контролю за вчиненням злочину та не спростував доводів щодо суворості призначеного покарання ОСОБА_2 , який має молодий вік, неповнолітню дитину, хворих батьків похилого віку, займається підприємницькою діяльністю. Через це, на думку захисника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на невинуватість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначає, що досліджені судом докази не підтверджують його вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, у нього не було попередньої змови з ОСОБА_2 , він не погрожував потерпілим у серпні 2016 року. Доводи щодо недопустимості, як доказів, відеозаписів підпалу аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі захисника, крім того засуджений звертає увагу на суперечність обвинувачення в частині встановлення часу підпалення будинку о 05:30, коли з відеозапису видно, що підпал було здійснено в темну пору доби. Стверджує, що суд безпідставно обґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілих, які не підтверджені іншими доказами, звертає увагу, що потерпілий звернувся із заявою до поліції 09 серпня 2016 року, коли вимагання, що йому інкримінується було вчинено 17 та 19 серпня 2016 року. За таких обставин суди повинні були закрити кримінальне провадження, однак не зробили цього.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подані касаційні скарги, а прокурор заперечував проти їх задоволення, просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнотоа судового розгляду, на що посилається захисник Галушин О.В. у касаційній скарзі, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений ОСОБА_1 , не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , даними протоколів слідчих дій, зокрема й тих, що отримані за результатом проведених у кримінальному провадженні негласних (розшукових) слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими і речовими доказами.
Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів і правильно кваліфікував дії останніх за ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілих, свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Суд визнав недостовірними показання обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про те, що вони не вчиняли злочинів, оскільки їх показання спростовуються іншими дослідженими судом доказами в їх сукупності.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він не вимагав у потерпілих грошових коштів 17 та 19 серпня 2016 року і не отримував їх, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, спростовуються вмотивованими висновками судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості засуджених у вчиненні цього злочину за попередньою змовою групою осіб.
Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної із погрозами насильства, знищення чи пошкодження майна.
Згідно обвинувачення, визнаного судом доведеним, такі погрози засуджені пред’явили у жовтні 2014 року.
Безпідставними є і доводи захисника та засудженого в касаційних скаргах про недопустимість як доказів у кримінальному провадженні відеозаписів підпалів автомобіля та будинку.
Відповідно до статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Як убачається з матеріалів провадження, наявні у справі CD-диски з відеозаписами підпалів автомобіля та будинку з камер відеоспостереження були добровільно надані потерпілим ОСОБА_3 слідчому (т. 1, а.п. 96-97, 99-100).
Згідно ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Матеріальний носій – лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Долучені до матеріалів провадження в якості речового доказу CD-диски з відеозаписами обставин подій були виготовлені у зв`язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері (відеореєстраторі) в електронному вигляді у виді файлів.
Таким чином, записаний на оптичний диск – носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу.
Дослідивши зазначені відеозаписи, місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку як докази на підтвердження винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
При цьому приблизний час підпалу будинку 30 липня 2016 року встановлено не тільки на підставі відеозапису камер відеоспостереження, а й показаннями потерпілої ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про те, що пожежу тієї ночі загасив брат потерпілої ОСОБА_12 , котрий на той час жив по сусідству.
Що стосується доводів захисника про можливість штучного спотворення зазначених відеозаписів (фальсифікації доказів), то сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти під час проведення досудового розслідування а також перед судом клопотання про призначення відповідних експертиз на предмет перевірки автентичності відеозаписів, однак таким правом не скористалася. А відповідно до закріпленого в ст. 26 КПК принципу диспозитивності, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Доводи ОСОБА_1 про те, що потерпілий звернувся із заявою до поліції 09 серпня 2016 року, а вимагання, що йому інкримінується, було вчинено 17 та 19 серпня 2016 року не свідчить про наявність яких-небудь порушень або суперечностей, оскільки, згідно встановлених судами фактичних обставин, вимагати гроші у потерпілих засуджені почали ще з 2014 року, про що потерпілий і вказав у своїй заяві (т. 2 , а.п. 84).
Стосовно посилань у касаційній скарзі захисника на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК та не дослідження цим судом протоколу контролю за вчиненням злочину колегія суддів зазначає слідуюче.
Відповідно до наведеної вище норми кримінального процесуального закону (ч. 3 ст. 404 КПК) за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Дійсно, в апеляційній скарзі на вирок суду захисник Галушин О.В., серед іншого, просив апеляційний суд викликати та допитати свідків, дослідити протокол контролю за вчиненням злочину від 10 вересня 2016 року. При цьому захисник не обґрунтував, чому це доказ досліджений місцевим судом не повністю або з порушеннями, зазначаючи лише про необхідність переоцінки вказаного доказу (т. 5, а.п. 178).
У судовому засіданні апеляційного суду 13 січня 2020 року захисник Галушин О.В. відмовився від свого клопотання про допит свідків, при цьому не наполягав на необхідності повторного дослідження протоколу контролю за вчиненням злочину навіть після того, коли головуюча запитала в учасників судового розгляду щодо наявності у них інших клопотань, а після судових дебатів – наявності доповнень та клопотань (т 6, а.п. 143-144).
Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК всупереч доводам Галушина О.В. апеляційним судом не було порушено.
Призначаючи ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими, дані про особи обвинувачених, які раніше не судимі, позитивно характеризуються за місцем проживання, відсутність обставин, що пом`якшують покарання.
Наявність у ОСОБА_2 на утриманні дитини та хворів батьків
Апеляційний суд, вмотивувавши свої висновки, погодився із таким рішенням місцевого суду в частині призначення обвинуваченим покарання, погоджується із зазначеними висновками і колегія суддів касаційного суду, вважаючи призначене ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання справедливим і таким, що відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення засуджених й попередження вчинення нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув подані апеляційні скарги і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_2 не висловив жалю з приводу вчинених умисних тяжких злочинів, не вибачився перед потерпілими, тому суди попередній інстанцій не визнали обставинами, що пом`якшують покарання останнього, знаходження на його утриманні дитини та хворів батьків. Такі дані є даними про особу засудженого, котрі із врахуванням вищенаведеного не вплинули на розмір призначеного покарання.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду – вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Постанова ККС ВС за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92458395