12 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційні скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі No 160/1061/19 (провадження NoК/9901/21668/19) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 05 квітня 2019 року відмовив у задоволенні адміністративного позову. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що якщо нерезидент з метою виконання договору транспортного експедирування залучає до виконання третіх осіб, зокрема нерезидентів, які надають послуги з фрахту, то компенсація таких виплат резидентом нерезиденту-експедитору не вважається сумою фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахтування.
Третій апеляційний адміністративний суд скасував рішення першої інстанції й ухвалив нове, яким задовольнив адміністративний позов. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що зміст положення підпункту 141.4.2 пункту141.4 статті141 Податкового кодексу України необхідно розуміти таки м чином, що об’єктом оподаткування є доходи нерезидента, отримані з джерела походження з України, якщо цей нерезидент здійснює господарську діяльність на території України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову суду апеляційної інстанції в частині мотивів задоволення позову.
Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому.
Застосування концепції бенефіціарного власника до будь-яких інших доходів, аніж до процентів, дивідендів і роялті, зокрема, до фрахту, не відповідає положенням податкового законодавства.Резиденти-платники податку, які сплачують на користь нерезидентів доходи у вигляді фрахту, зобов’язані утримувати з таких доходів податок за ставкою 6%. Така ставка не визначається як «понижена» до ставки 15% і застосовується безумовно до будь-яких операцій з виплати фрахту на користь нерезидента.
Звільнення, передбачені міжнародним договором, надаються до будь-яких платежів, що здійснюються на користь посередника в контексті інтерпретації термінів «прибуток» або «дохід». Коли виплата фрахту здійснюється на користь особи, яка є перевізником, то така виплата за своєю сутністю є доходом. Для експедитора отримана сума фрахту може відповідати або не відповідати ознакам доходу, що буде залежати від обставин укладання та виконання окремого договору (зокрема, того, чи здійснює експедитор перевезення чи лише організацію перевезення), а також від застосовуваного права. Законодавство іншої держави може встановлювати інші, ніж законодавство України, правила визначення того, чи належить плата експедитора, до його прибутку (доходу).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12лютого 2020року у справі No 160/1061/19 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/87602425