Матеріал підготувала для Вищої школи адвокатури Василик Ірина, проректор з організаційно-методичної роботи Вищої школи адвокатури НААУ, адвокат, кандидат історичних наук, доцент, керівник науково-методичного Центру досліджень адвокатури і права при НААУ, член Експертної та Науково-консультативної ради при НААУ.
У період боротьби за українську державність на початку XX століття законодавчо було ухвалено два конституційні акти – «Статут про державний устрій, права і вільності Української Народної Республіки» (29 квітня 1918 р.) та «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії» (13 листопада 1918 р.). З втратою державності тяглість української конституційної традиції не припинилася. У 1920 році було підготовлено проєкт Конституції Західно-Української Народної Республіки, у 1921 році – «Проєкт Конституції – основних державних законів УНР». Їх авторами стали відомі учені-правники – адвокат Станіслав Дністрянський і Отто Ейхельман.
Станіслав Дністрянський (1870 – 1935) – учений-правник і політичний діяч, адвокат, доктор права. Закінчив правничий факультет Віденського університету, освіту продовжив в університетах Берліна і Лейпцига. Професор австрійського цивільного права у Львівському університеті. Очолював юридично-статистичну комісію Наукового товариства імені Шевченка. З 1901 р. редагував «Часопис правничий і економічний». Депутат австрійського парламенту (1907 р. і 1911 р.). Засновник і голова Товариства українсько-руських правників (1909 р.). Ініціатор проведення першого з’їзду українських правників у Львові у 1914 р. Під час Першої світової війни – аудитор військового суду у Відні.
Станіслав Дністрянський – автор Меморандуму у справах Східної Галичини, надісланого учасникам Берестейської мирної конференції 1918 року. Переклав українською мовою австрійський кодекс «Цивільне право», доповнений законами ЗУНР (1919 р.).
В еміграції С.Дністрянський – один із засновників Українського вільного університету у Празі, перший декан факультету права і політичних наук (1921 р.), ректор (1921 – 1922 рр.) і проректор УВУ (1923, 1933 – 1935 рр.). Дійсний член Всеукраїнської академії наук по кафедрі цивільного права і політики (з 1927 р.). Засновник Українського правничого товариства, яке провело у Празі Український науковий юридичний з’їзд (1933р. ). З 1934 р. проживав в Ужгороді, планував займатися адвокатською практикою. Автор наукових праць з приватного права, державного права, звичаєвого права.
Наприкінці 1920 року на замовлення уряду ЗУНР в еміграції та його голови Євгена Петрушевича Станіслав Дністрянський підготував проєкт Конституції ЗУНР. Це був вже другий конституційний проект С.Дністрянського за революційну добу. Перший проект під назвою «Устрій Галицької Держави. Перший проект тимчасових основних законів, виготовлений у віденському парламенті проф. С.Дністрянським 1918 р. для покликання у життя Галицької Держави” визначав, що «Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії». В основу закладалося право українського народу на самовизначення. Державними мовами пропонувалося визнати українську, польську і німецьку мови, причому українська визнавалася «внутрішньою урядовою мовою». Польському, єврейському та німецькому населенню гарантувалася «народня самоуправа», а першим із гарантованих прав і свобод було «право плекати свою народність і мову». Проєкт Конституції Галицької держави був підготовлений на випадок мирного переходу Галичини, Північної Буковини та Закарпаття від Австро-Угорщини до Галицької держави. Історичні реалії склалися інакше. Західно-Українська Народна Республіка утворилася внаслідок збройного повстання, а її конституцією став «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українськи земель бувшої Австро-Угорської монархії», ухвалений 13 листопада 1918 року.
Наприкінці 1920 року на замовлення уряду ЗУНР в еміграції С.Дністрянський підготував проєкт Конституції ЗУНР. Майбутню західноукраїнську державу вчений уявляв як самостійну і правову унітарну напівпрезидентську демократичну республіку. В порівнянні з проектом Конституції Галицької Держави, передбачалося об’єднання ЗУНР з Великою Україною на основі права народів на самовизначення. Проект 1920 року складався з трьох частин: І. Держава та право. ІІ. Державна влада. ІІІ. Самовизначення народів.
Громадянам гарантувалася “натуральна, особиста, політична та економічна свобода”.
Усі громадяни визнавалися рівними щодо суду.
На першому етапі державного будівництва передбачалося скликання Установчих Зборів, які мали узаконити остаточний текст конституції (затвердити конституційну грамоту), здійснити адміністративно-територіальний поділ (на громади, повіти, округи), прийняти виборчі закони та інші акти, зокрема про податки й аграрну реформу. Вибори до Установчих зборів повинні були проходити на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування за трьома національними куріями – української, польською та представників інших національностей.
Отто Ейхельман (1854 – 1942) – один із головних теоретиків конституційного устрою, співавтор текстів законів та автор проєкту Конституції УНР, державний і політичний діяч, правознавець, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Закінчив юридичний факультет Дерптського університету. У 1875 році захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата права з науковою працею «Міжнародно-правові відносини при Петрі Великому». Викладав у Демидівському юридичному ліцеї в Ярославлі. У 1880 році захистив докторську дисертацію на тему «Військове зайняття ворожої країни»
На початку ХХ ст. Отто Ейхельман став відомим київським юристом. У 1902 році був обраний Київським міським головою. З 1905 р. був деканом юридичного факультету Київського університету Св. Володимира. Брав участь у Комісії з підготовки тексту Конституції Російської імперії, що працювала під головуванням імператора Миколи ІІ. У 1908–1913 рр. – виконував обов’язки директора Київського комерційного інституту.
У період Української революції 1917 – 1921 рр. Отто Ейхельман входив до ради міністерства торгівлі й промисловості, міністерства закордонних справ Української Народної Республіки й Української Держави, був заступником міністра закордонних справ УНР. 1918 року брав участь у підготовці Брест-Литовського мирного договору з Центральними державами, а також у мирних переговорах із Радянською Росією, що відбувалися в Києві.
У 1919 – 1920 роках Отто Ейхельман був заарештований більшовиками, але звільнений після вступу до Києва польських і українських військ. Емігрувавши до польського Тарнова, продовжив роботу в урядових структурах УНР. Належав до Найвищої правничої ради. У квітні 1922 р. був призначений керівником Міністерства закордонних справ УНР в екзилі. Саме тоді підготував і видав друком детальний “Проєкт Конституції – основних державних законів Української Народної Республіки”.
Згідно конституційного проєкту О.Ейхельмана Українська Народна Республіка за формою державного правління мала бути демократичною республікою. Учений був провідним розробником концепції федералізації України, формування самостійних адміністративних одиниць – “земель”.
Проект Конституції УНР Ейхельмана прихильно оцінили представники українського національного руху С. Шелухін, Л. Білецький, І. Горбачевський, а також Степан Дністрянський – автор проєкту Конституції ЗУНР.
Конституція України – основний закон держави України. Ухвалена 28 червня 1996 року на 5-тій сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Як і в Конституційних проєктах Станіслава Дністрянського і Отто Ейхельмана, стаття 1 Конституції проголошує, що Україна – є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.