Ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату

Особа, яка підозрюється, обвинувачується або засуджена за вчинення кримінального правопорушення, може відмовитися від захисника чи замінити його відповідно до вимог ст. 54 КПК.

Участь захисника в 16 судових засіданнях в інтересах обвинуваченого, зокрема, виступ у судових дебатах з висловленням позиції захисту, узгодженої з обвинуваченим, підтримка обвинуваченим свого захисника в усіх питаннях, щодо яких суд ухвалював рішення після заслуховування думки учасників судового провадження, подання захисником апеляційної скарги на обвинувальний вирок місцевого суду щодо обвинуваченого, за якою було відкрито апеляційне провадження, участь захисника в апеляційному розгляді кримінального провадження, якщо обвинувачений упродовж досудового розслідування та розгляду судами обох інстанцій підтримував свого захисника та не повідомляв про пасивність захисту, який надавав йому захисник, і не ставив під сумнів ефективності наданої йому правової допомоги цим захисником, свідчить про ефективний захист обвинуваченого, що не дає судам підстав робити висновок про неефективність захисту обвинуваченого.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 121 КК.

Апеляційний суд залишив це рішення без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що як під час досудового слідства, так і судового розгляду фактично було допущено порушення право ОСОБА_1 на захист, що потягло за собою порушення принципів змагальності сторін та, як наслідок, неповний розгляд вказаного кримінального провадження. Обґрунтовує касаційну скаргу тим, що захисник ОСОБА_2 брав участь у вказаному кримінальному провадженні виключно формально, оскільки не було подано жодного клопотання слідчому та не було оскаржено жодну з його дій. Вказує на неефективність захисту обвинуваченого ОСОБА_1 та пасивну поведінку захисника, внаслідок чого судовий розгляд був неповним, однобічним та упередженим, що призвело до порушення принципу змагальності. Наведене вважає істотним порушенням вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зазначене свідчить про відсутність з боку судів належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає, що матеріали кримінального провадження не містять об’єктивних даних про неналежне виконання захисником ОСОБА_2 професійних обов’язків адвоката, що могло б призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_1, передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК.

Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні – одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України та міжнародними актами (ст. 11 Загальної декларації прав людини, ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч. 3 ст. 6 Конвенції).

Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена ст. 54 КПК. При цьому на всіх стадіях кримінального провадження закон забезпечує особу, яка підозрюється, обвинувачується, або засуджена у вчиненні кримінального правопорушення, можливістю мати захисника як з боку обраного ним так і з боку призначеного захисника. Забезпечена така особа і можливістю відмовитися від захисника або замінити його відповідно до вимог процесуального закону.

З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що як на досудовому розслідуванні, так і під час розгляду кримінального провадження в судах обох інстанцій захист засудженого ОСОБА_1 здійснювала адвокат ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги. Захист здійснювався захисником ОСОБА_2 за вибором ОСОБА_1.

За час розгляду кримінального провадження місцевим судом захисник ОСОБА_2, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, взяла участь у 16 судових засіданнях, в яких зокрема висловила свою позицію щодо порядку дослідження
доказів; взяла участь у допиті потерпілого та обвинуваченого; взяла участь у допиті свідка та була присутня під час дослідження доказів судом. Крім того, після призначення судом судово-психологічної експертизи та надходження відповідного висновку експерта до суду, захисник ОСОБА_2 ознайомилася з матеріалами кримінального провадження. Також захисник ОСОБА_2, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, просила не застосовувати до нього привід і грошове стягнення, питання про застосування яких порушувалося в судовому засіданні, через неявку обвинуваченого до суду. Вона також виступала в судових дебатах, висловивши позицію захисту щодо пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення. При цьому захисник ОСОБА_2 відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не займала у справі позицію всупереч волі клієнта, а висловлена нею позиція узгоджувалася з позицією обвинуваченого ОСОБА_1, який підтримував свого захисника у всіх питаннях, щодо яких суд приймав рішення після заслуховування думки учасників судового провадження. Така поведінка обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника лише підтверджують, що захисник ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 18 Правил адвокатської етики інформувала ОСОБА_1 щодо ведення дорученої їй справи, у тому числі щодо правової позиції у справі. Обвинувачений ОСОБА_1 жодного разу за час здійснення кримінального провадження органом досудового розслідування та розгляду судами обох інстанцій не поставив під сумнів ефективність надаваної йому правової допомоги захисником ОСОБА_2, як про це вказує захисник ОСОБА_3 у касаційній скарзі, і зазначена процесуальна поведінка захисника не надавала судам підстав робити висновок про
неефективність здійснюваного нею захисту обвинуваченого ОСОБА_1.

Необґрунтованими є й доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_3 про те, що відсутність захисника ОСОБА_2 під час підготовчого судового засідання, є підставою для скасування судового рішення, оскільки участь захисника у вказаному кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 52 КПК не є обов’язковою, а підготовче судове засідання відбулося без участі захисника
ОСОБА_2 за згодою обвинуваченого ОСОБА_1. Крім того, в тому ж судовому засіданні захисник іншого обвинуваченого ОСОБА_4, кримінальне провадження щодо якого в подальшому було закрито, повідомив, що захисник ОСОБА_2 знаходиться в апеляційному суді і нею погоджено із обвинуваченим ОСОБА_1 питання щодо здійснення підготовчого судового засідання за її відсутності.

Після ухвалення місцевим судом відносно ОСОБА_1 обвинувального вироку
захисник ОСОБА_2, не погодившись із цим вироком в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, вважаючи його занадто суворим, подала апеляційну скаргу до апеляційного суду. За цією апеляційною скаргою було відкрите апеляційне
провадження та призначено апеляційний розгляд. За час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 захисник ОСОБА_2 взяла участь у 5 судових засіданнях, в яких висловлювалася на підтримку поданої нею апеляційної скарги та заперечувала проти апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого. Обвинувачений ОСОБА_1 повністю підтримав таку позицію свого захисника ОСОБА_2.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту було повідомлено суду нові
обставини, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1, на що апеляційний суд уточнив наявність підтвердження таких обставин, при цьому не встановлював того, що захисник ОСОБА_2 здійснює захист обвинуваченого неефективно, як про це зазначає захисник ОСОБА_3 у касаційній скарзі. За клопотанням захисника ОСОБА_2 вказаний апеляційний розгляд було відкладено для надання можливості стороні захисту надати підтверджуючі матеріали щодо нових обставин, повідомлених апеляційному суду обвинуваченим ОСОБА_1 стороною захисту, а саме – обвинуваченим ОСОБА_1 було надано суду нові докази, що характеризують його особу і того ж дня було проведено судові дебати, в яких захисник ОСОБА_2 обґрунтовувала вимоги щодо необхідності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК. Обвинувачений ОСОБА_1 весь час підтримував свого захисника та не повідомляв про пасивність надаваного йому захисту адвокатом ОСОБА_2.

ЄСПЛ вважає, що хоча ведення захисту по суті є справою обвинуваченого та його адвоката, національні суди не повинні пасивно спостерігати за випадками
неефективного юридичного представництва (рішення у справах «Санніно проти
Італії», «Кускані проти Сполученого Королівства»). Суд відзначає, що держава не може нести відповідальність за кожну помилку адвоката, призначеного з метою
надання юридичної допомоги, і що з незалежності правового співтовариства від держави випливає, що здійснення захисту – це в основному питання взаємовідносин між обвинуваченим та його захисником, незалежно від того, чи призначається захисник в межах надання правової допомоги чи оплачується
приватним чином. ЄСПЛ вважає, що згідно з п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції втручання
компетентних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома (рішення у справах «Камасинський проти Австрії, «Лагерблом проти Швеції»).

У цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 таких фактів судами
встановлено не було, як і не було доведено їх до відома судів будь-яким іншим чином. Щодо оцінки ефективності або неефективності наданого ОСОБА_1 захисту адвокатом ОСОБА_2, то суд не має повноважень оцінювати ефективність стратегії та тактики захисту, оскільки давати таку оцінку можуть лише КДКА.

Ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового
розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому
належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках, є обов’язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Щодо обраної та узгодженої із засудженим ОСОБА_1 захисником ОСОБА_2
правової позиції, то ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено окрім інших, такі гарантії адвокатської діяльності: забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі; забороняється втручання у правову позицію адвоката; не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов’язки адвоката.

Детальніше з текстом постанови ВС від 15.09.2022 у справі No 127/4430/18 (провадження No 51-1013км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315571.