Керівник департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду Расім Бабанли звернув увагу на висновок Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «Дерев’янко і Тарасова проти України» (заяви № 39465/23 і № 43066/23, рішення від 23 липня 2026 року): Суд встановив, що національні суди апеляційної інстанції обґрунтовували тримання першого заявника під вартою цитатою зі справи «Летельє проти Франції», яка лише частково відповідає дійсному тексту цього рішення.
Що саме встановив Суд
В апеляційних ухвалах національні суди наводили таку тезу як цитату зі справи «Летельє проти Франції» (Letellier v. France, 26 червня 1991 року, Series A № 207): «Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслив Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства».
У пункті 70 рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд із задоволенням зазначає, що національні суди намагалися врахувати практику Суду під час вирішення питання про тримання під вартою першого заявника. Водночас Суд висловлює занепокоєння тим, що національні суди, ймовірно, діяли, виходячи з певного хибного розуміння практики Суду. Хоча всі принципи … подані як цитата зі справи “Летельє проти Франції” …, лише перше речення цього пункту, яке правильно відображає усталену практику Суду, дійсно міститься у рішенні у справі “Летельє” (там само, § 35). Натомість два інші речення цього пункту відсутні як у рішенні “Летельє”, так і в будь-якому іншому рішенні Суду, ухваленому за статтею 5 Конвенції».
У пункті 71 Суд додав, що ці два речення, найімовірніше, є частковим перефразуванням тези зі справи «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France [ВП], заява № 25803/94, § 101, ECHR 1999-V) — рішення, яке стосується зовсім іншого питання: розвитку підходу Суду до розмежування форм жорстокого поводження за статтею 3 Конвенції, а не підстав тримання під вартою. У пункті 72 Суд прямо вказав, що цей принцип «не є релевантним у контексті оцінки того, чи є виправданим тримання під вартою до судового розгляду відповідно до статті 5 Конвенції, яку здійснюють національні суди або сам Суд».
Коментар Расіма Бабанли
У дописі в мережі Facebook Расім Бабанли назвав цей висновок «дуже потужним негативним сигналом», зазначивши, що проблема полягає «у неправильному цитуванні рішень ЄСПЛ, а також у релевантності посилань». За його словами, наведена в рішеннях національних судів теза є «доволі-таки “стандартною” цитатою, яка використовується у контексті тримання під вартою», з огляду на що, на його думку, «дуже варто переглянути усі такі “стандартні” цитати, які використовуються в документах».
Наведені в дописі оцінки поширеності цієї цитати є особистим спостереженням Расіма Бабанли на основі його професійного досвіду роботи з базою правових позицій Верховного Суду і не є результатом окремого системного дослідження практики національних судів, оприлюдненим у цьому дописі.
Чому це важливо
Рішення Європейського суду з прав людини стосується конкретної справи, однак сама природа зауваження Суду — про змішування принципу з рішення за статтею 5 Конвенції (підстави тримання під вартою) з принципом зі справи за статтею 3 Конвенції (кваліфікація жорстокого поводження) — вказує на можливість того, що подібна помилка цитування не обмежується одним провадженням. Раніше «Адвокат Пост» повідомляв про це рішення ЄСПЛ у матеріалі «ЄСПЛ визнав необґрунтованим тримання під вартою за колабораціонізм і допомогу державі-агресору: суди посилалися на нерелевантну практику».
Довідково
Дерев’янко і Тарасова проти України, заяви № 39465/23 і № 43066/23, рішення від 23 липня 2026 року (П’ята секція), §§ 70–72. Рішення станом на дату ухвалення не є остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.