11 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1
про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Суди встановили, що відповідно до вироку Коростишівського районного суду
Житомирської області від 20 березня 2019 року ОСОБА_1, володіючи спеціальними знаннями в області електроніки та достовірно знаючи про вміст комплектуючих радіоелектронних пристроїв бойової машини зенітно-ракетного комплексу 9А330 «Тор» цінних металів, вирішив незаконно збагатитися. У зв’язку з цим у останнього виник злочинний умисел, спрямований на викрадення військового майна, а саме комплектуючих радіоелектронних пристроїв, розташованих у командирському відділенні зазначених бойових машин зенітно-ракетного комплексу 9А330 «Тор» з заводськими номерами НОМЕР_3, з метою вилучення з них дорогоцінних металів та їх послідуючого продажу. Зазначеним вироком відповідача визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 410 КК України. Під час вчинення протиправних дій, які полягали у викраденні військового майна, ОСОБА_1 був старшим солдатом військової служби за контрактом.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності
службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі.
Верховний Суд вважав помилковим такий висновок апеляційного суду, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої унаслідок вчинення кримінального правопорушення, при цьому суд в порядку
кримінального судочинства вже надав правову оцінку правомірності дій відповідача.
Мотивуючи свою позицію, Верховний Суду зазначив, що відповідно до частини
сьомої статті 128 КПК України особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа
зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю
особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,
завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі
особою, яка її завдала (частина перша статті 166 ЦК України).
Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою
Верховної Ради України від 23 червня 1995 року No 243/95-ВР (далі – Положення), це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов’язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов’язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.
За вказаним Положенням відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило
додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі – військові частини) для відновлення,
придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Таким чином, відшкодування шкоди, завданої розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна може бути способом
захисту цивільного права або інтересу.
Усупереч статті 382 ЦПК України апеляційний суд вказаних вимог закону та обставин справи не врахував, не звернув уваги на те, що у даній справі вироком суду встановлено винну особу (відповідача) та надано правову оцінку його діям, а тому дійшов помилкового висновку, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що постанова апеляційного
суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі No 935/695/20 (провадження No 61-20799св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108422659.