ЄСПЛ зазначив, що як ст. 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, які свідчать на користь як обвинувачення, так і захисту (Rowe and Davis v. the United Kingdom, § 60). Питання доступу до доказів може виникнути, якщо вони є доречними для вирішення справи заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них посилалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові
реабілітуватися або зменшити покарання. Йдеться не лише про докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших (Rowe and Davis v. the United Kingdom, § 66; Mirilashvili v. Russia, § 200; Leas v. Estonia, § 81; Matanovic v. Croatia, § 161).
Проте, від обвинуваченого можливо очікувати обґрунтування його клопотання про доступ до доказів, і національні суди вправі перевірити його обґрунтованість (Janatuinen v. Finland, § 45, Leas v. Estonia, § 81; Matanovic v. Croatia, § 157). В системах, у яких органи прокуратури за законом зобов’язані брати до уваги факти як за, так і проти підозрюваного, оцінка цими органами, що є бути доречним до справи, без будь-яких наступних процесуальних гарантій прав захисту, не відповідає вимогам ст. 6 § 1 (Natunen v. Finland, §§ 47-49; Matanovic v. Croatia, §§ 158, 181-182).
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 17.05.2023 у справі №607/20877/19 (провадження № 51-1403км23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/111036691
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.