Обставини справи
Будинок заявниці розташований поряд із будівлею, конструкція якої не відповідала антисейсмічним нормам, а тому заявниця стверджувала, що в разі обвалу цієї споруди її будинок може бути в небезпеці.
Заявниця зверталася до департаменту планування та будівництва місцевих
органів влади з вимогою перевірити на відповідність антисейсмічним нормам
багатоквартирний будинок, який почав будуватися поряд з її будинком.
Департамент встановив порушення забудовником будівельних норм та звернувся до вищого органу з проханням застосувати санкції до забудовника та припинити будівництво.
31 жовтня 2001 року Генеральний секретар регіону Аттика прийняв рішення про надання компанії-забудовнику строку для усунення недоліків будівничих
конструкцій та узгодження їх з антисейсмічними нормами.
Незважаючи на те, що це рішення стало остаточним і строк його виконання минув, роботи з усунення недоліків конструкцій ніколи не проводилися.
27 вересня 2002 року мати заявниці звернулася до Генерального Секретаря регіону Аттика з проханням вжити невідкладних заходів для виконання рішення
від 31 жовтня 2001 року. У зв’язку з ненаданням відповіді на таке прохання вона
звернулася до Верховного адміністративного суду.
7 березня 2012 року Верховний адміністративний суд визнав апеляцію матері
заявниці неприйнятною, вказав, що рішення від 31 жовтня 2001 року стало
остаточним, проте виконане не було, і вважав, що питання невиконання органами влади рішення не може бути оскаржене в порядку адміністративного судочинства.
Оцінка Суду
Суд нагадує, що відповідно до його усталеної практики стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, яка по суті гарантує право власності, містить три окремі
стандарти: перший, який виражений у першому реченні першого абзацу та має
загальний характер, утверджує принцип поваги до власності; другий, що міститься у другому реченні цього ж абзацу, стосується позбавлення майна та підпорядковує його певним умовам; третій, що міститься у другому абзаці, визнає повноваження Договірних Держав, серед іншого, регулювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Другий та третій стандарти, які стосуються конкретних прикладів порушення права власності, варто тлумачити у світлі принципу, закріпленого в першому стандарті.
У цій справі Суд зауважує, що невиконання адміністративними органами
рішення Генерального секретаря регіону Аттика від 31 жовтня 2001 року призвело до розташування будівлі поруч із будинком, побудованим з порушенням антисейсмічних норм. Така ситуація піддала будинок заявниці серйозним ризикам пошкодження в разі землетрусу та ще більше знизила його вартість. За таких обставин влада несе відповідальність за втручання у права власності заявниці («Фотопулу проти Греції», No 66725/01, § 32, 18 листопада 2004 року). Це втручання не є експропріацією чи регулюванням використання майна, але підпадає під перше речення першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З фактів справи випливає, що неможливість для заявниці домогтися виконання рішення адміністрації, релевантність та обґрунтованість якого ніколи не ставилася під сумнів і яке мало значні наслідки для її майна, порушила
справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства й імперативами захисту прав особи.
Відповідно, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Висновок
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності). Порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 18 липня 2019 року й набуло статусу остаточного 18 жовтня 2019 року.