Затвердження роботодавцем табелів обліку робочого часу стосовно працівника, який за домовленістю з ним виконував основну роботу вдома з дотриманням норм чинного законодавства, не містить складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, з огляду на відсутність заборони трудовим законодавством такого виду роботи, передбачену можливість для працівників, які працюють на дому, розподіляти робочий час на свій розсуд, здійснювати роботодавцем оплату праці за фактично виконану роботу без необхідності ведення ним табеля обліку робочого часу.
Обставини справи: ОСОБА_1, голова сільської ради, обвинувачувалася у тому, що вона підшукала раніше знайому їй ОСОБА_2, яка працювала на посаді головного
бухгалтера сільської ради та на той час перебувала у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, мала необхідні знання та досвід у сфері бухгалтерського обліку. Не доводячи до відома ОСОБА_2 механізм своєї злочинної діяльності, ОСОБА_1 домовилася про фактичне виконання нею обов’язків головного бухгалтера сільської ради за місцем свого мешкання замість фіктивно працевлаштованого на цю посаду ОСОБА_3. ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 не буде виходити на роботу та виконувати покладені на нього обов’язки бухгалтера, підписала та завірила печаткою сільської ради розпорядження сільського голови про призначення на посаду головного бухгалтера сільради ОСОБА_3, посадову інструкцію головного бухгалтера, типовий договір з головним бухгалтером. Окрім того, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов’язки бухгалтера не виконував, одноосібно підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_2 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час.
У подальшому ОСОБА_1 залучила до складання та підписання табелів обліку
використання робочого часу секретаря сільської ради ОСОБА_4, яка не була обізнана про протиправні дії ОСОБА_1. У такий спосіб ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов’язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 р. – січня 2017 р. підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_4 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час. ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов’язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 р. – січня 2017 р, щомісячно підписувала та затверджувала розпорядження сільського голови про преміювання ОСОБА_3. На підставі зазначених вище табелів обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час, а також розпоряджень сільського голови за жовтень 2015 р. – січень 2017 р., здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати, у тому числі премії, ОСОБА_3 за фактично не виконану ним роботу. При цьому банківську картку, на яку здійснювалася виплата заробітної плати ОСОБА_3, останній передав своїй тітці ОСОБА_2, яка згідно з раніше досягнутою домовленістю з ОСОБА_1, залишила собі для особистого використання.
У такий спосіб ОСОБА_1 вчинила розтрату бюджетних коштів спрямувавши їх на безпідставну виплату заробітної плати ОСОБА_3 на загальну суму 165 011,65 грн.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вона, будучи обізнаною про те, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштована, є вагітною та перебуває у відпу стці у зв’язку з вагітністю та пологами, виховує
дитину віком до 14 років як одинока мати, не забезпечила укладання трудового
договору з нею, не винесла розпорядження про прийняття її на роботу, не ознайомила з посадовими обов’язками головного бухгалтера, не внесла запису до трудової книжки і фактично допустила її до роботи в сільській раді для ведення бухгалтерського обліку та в подальшому використовувала її найману працю без оформлення трудових відносин, вчинивши грубе порушення законодавства про працю щодо вагітної жінки та одинокої матері, яка виконує дитину віком до 14 років.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав ОСОБА_1
невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 172 КК, та виправдав у зв’язку з недоведеністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень..
Апеляційний суд залишив без зміни це рішення.
У касаційній скарзі прокурор указує на безпідставне виправдання ОСОБА_1,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 с. 172 КК.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала необґрунтованим
твердження прокурора у касаційній скарзі про безпідставне виправдання судами
ОСОБА_1.
Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази,
колегія суддів ККС дійшла переконання про обґрунтованість висновку районного
суду.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд,
проаналізував показання ОСОБА_1, яка вину у пред’явлених обвинуваченнях не визнала та пояснила, що оскільки з посади головного бухгалтера сільської ради
звільнився ОСОБА_5, а тому була крайня необхідність знайти нового бухгалтера, про що розповіла ОСОБА_2, яка раніше працювала у цій раді бухгалтером
та запропонувала влаштувати на цю посаду свого племінника ОСОБА_3, якого
пообіцяла навчити бухгалтерському обліку, на що ОСОБА_1 погодилась, та у подальшому із ОСОБА_3 було укладено угоду про працевлаштування останнього.
Знала про те, що ОСОБА_3 не мав відповідної освіти та досвіду роботи, проте її дії
вчинено з безвихідності положення, оскільки було крайнє необхідно влаштувати
працівника на посаду бухгалтера, адже у протилежному випадку це б перешкодило роботі сільської ради. Через територіальну віддаленість у них із ОСОБА_3 була домовленість про виконання останнім основної роботи вдома. Після оформлення трудових відносин ОСОБА_3 самостійно складав усі необхідні звіти та виконував усю пов’язану із бухгалтерією роботу, підписував документи як головний бухгалтер та при зустрічі передавав їй, інколи документи віддавалися через ОСОБА_2, відвідував і органи казначейства, коли у цьому була необхідність. ОСОБА_1 затверджувала табелі робочого часу про роботу ОСОБА_3 та встановлювала останньому премії, так само як і для всіх інших працівників, оскільки до останнього не було претензій і робота виконувалася, та був невеликий оклад у працівників сільської ради, за який ніхто не хотів працювати.
Також судом проаналізовано показання шести свідків, які підтвердили показання ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 дійсно працював на посаді головного
бухгалтера сільської ради та виконував роботу, порушень у складанні документів
виявлено не було.
Показаннями експерта ОСОБА_9 встановлено, що вона проводила економічну
експертизу на підставі постанови слідчого, керуючись вихідними даними, якій їй надав слідчий, зокрема, що ОСОБА_3 не працював бухгалтером у сільраді. При
цьому, якби у вихідних даних було б зазначено, що ОСОБА_3 хоча б якийсь час
працював бухгалтером, висновки могли б бути інші. Між тим, під час проведення
експертизи, вона не встановлювала розмір заподіяного збитку, а лише розрахувала завдану сільраді можливу шкоду, однак було встановлено, що бухгалтерський облік у сільраді вівся нормально.
Що стосується тверджень прокурора про те, що ОСОБА_3 не виконував свою роботу безпосередньо на робочому місці в сільській раді, то як встановили суди попередніх інстанцій, це не дає підстави стверджувати, що він не виконував чи неналежним чином виконував свою роботу.
Зазначене узгоджується з даними розпоряджень сільського голови про
преміювання у певні періоди роботи як ОСОБА_3, так й інших працівників ради у співмірних розмірах між собою, при цьому, для ОСОБА_3 у менших відсотках від посадового окладу, порівняно з іншими працівниками.
Водночас, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, відсутність ОСОБА_3 на робочому місці була обумовлена домовленістю між ним та ОСОБА_1 про такий
режим роботи, що може за певних обставин лише свідчити про порушення правил трудового розпорядку та не охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 191 КК.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що стороною обвинувачення, на яку покладено тягар доказування, на обґрунтування своєї версії подій не перевірено виконання робіт ОСОБА_3, не було також проведено відповідних досліджень, зокрема, із залученням експертів з метою визначення обсягу проведених робіт або їх непроведення, у той час як при розтраті майна для власника виникають наслідки тільки у вигляді реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків. Тобто, логічним наслідком розтрати є недостача майна, чого у цьому кримінальному провадженні встановлено не було. Інкриміновані ОСОБА_1 суми
коштів як розтрачені є заробітною платою за виконану роботу головного бухгалтера, яку отримав той працівник, який цю роботу і виконував, тобто ОСОБА_3. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Також місцевим судом ретельно досліджено письмові докази, зокрема: висновок експерта про те, що підписи від імені ОСОБА_3 у відомостях утримання
внесків із заробітної плати, нарахування заробітної плати за травень–червень 2015 р. виконані ОСОБА_3 , а підписи від імені ОСОБА_ 3 у податкових звітах за 2016 р. виконані ОСОБА_2; висновок експерта, в якому зазначається, що підписи від імені ОСОБА_3 у посадовій інструкції бухгалтера, трудовому договорі виконані не ОСОБА_3, а у заявах про прийняття на роботу, про надання відпусток, про звільнення – ОСОБА_3; лист міськрайцентру зайнятості, за яким у період із січня 2015 р. по лютий 2017 р. сільська рада звіти по формі 3-ПН (інформація про попит на робочу силу) на посаду головного бухгалтера не подавала.
Однак, зазначені докази, як встановили суди попередніх інстанцій, не доводять
винуватості ОСОБА_1 у розтраті чужого майна, оскільки, не підтверджують, зокрема, фіктивність працевлаштування ОСОБА_3 обвинуваченою та спричинення її діями майнової шкоди, обернення державних коштів за ознакою безоплатності на свою користь чи користь інших осіб, оскільки наведені вище докази підтверджують, що ОСОБА_3 виконував роботу бухгалтера і шкоди не було завдано.
ВС звертає увагу, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК,
полягає у привласненні чи розтраті чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало у її віданні або привласненні, розтраті чи заволодінні чужим майном
шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні,
неповерненні) винним чужого майна, яке перебувало у його правомірному володінні, з наміром потім обернути його на свою користь.
Фактичні дані, що містяться у таких письмових доказах не підтверджують також наявність суб’єктивної сторони злочину у діях ОСОБА_1, про що йдеться в скарзі, а саме прямого умислу, корисливого мотиву – спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, корисливої мети – збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний. Адже, як убачається з викладених вище показань, у сільській раді звільнився головний
бухгалтер, у зв’язку з чим ОСОБА_1 здійснювала пошук особи на указану посаду.
Про це вона розповіла ОСОБА_2, саме яка за своєю ініціативою запропонувала на посаду бухгалтера свого племінника, з яким обвинувачена познайомилась уже під час прийняття останнього на роботу. У подальшому ОСОБА_10 офіційно працював на посаді бухгалтера, роботу виконував належним чином з допомогою ОСОБА_2, за що правомірно отримував заробітну плату. До того ж, стороною обвинувачення не спростовано вжиття ОСОБА_1 вказаних нею заходів щодо пошуку особи на посаду головного бухгалтера. Саме по собі оформлення на роботу ОСОБА_3 без дотримання певних вимог трудового законодавства, є за визначених законом умов підставою для дисциплінарної відповідальності та само по собі не утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в діях ОСОБА_1 також відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК. Надавши оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, суди попередніх інстанцій встановили, що у зв’язку з тим, що не було встановлено фіктивного працевлаштування ОСОБА_3 обвинуваченою ОСОБА_1, то є недоведеним й обвинувачення у частині службового підроблення розпорядження про призначення на роботу, посадової інструкції бухгалтера та трудового договору із ОСОБА_3.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора в частині підроблення табелів обліку робочого часу, які затверджувала ОСОБА_1, то під час розгляду
кримінального провадження встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була
домовленість про виконання останнім основної роботи на дому, і трудовим
законодавством не заборонено укладати як при прийомі на роботу, так і згодом
трудові договори про роботу вдома (не за місцем знаходження роботодавця) з дотриманням норм чинного законодавства. Працівники, які працюють на дому,
розподіляють робочий час на свій розсуд і оплата праці провадиться за фактично виконану роботу, табель обліку робочого часу на таких працівників не ведеться.
Твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_1 безпідставно виправдано за ч. 2 ст. 172 КК, не знайшло свого підтвердження, оскільки, враховуючи те, що під час судового розгляду не було доведено наявність трудових відносин між сільською радою та ОСОБА_2, а також того, що замість ОСОБА_3 обов’язки головного бухгалтера сільської ради виконувала ОСОБА_2, то обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у грубому порушенні законодавства про працю щодо вагітної жінки та одинокої матері, яка виховує дитину віком до 14 років.
Детальніше з текстом постанови ВС від 14.09.2022 у справі No 576/1469/18 (провадження No 51-927км19) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106330085.