Обставини справи
Справа стосувалася виборчого права заявника, яке він не міг реалізувати на парламентських виборах у Болгарії 2017 року. Його право голосувати було
автоматично анульовано / відкликано на підставі Конституції з моменту
встановлення часткової опіки у зв’язку із психіатричними проблемами у
2000 році згідно з рішенням суду.
У своєму рішенні суд указав, що заявник не може про себе піклуватися
належним чином, іноді був агресивним, проте його хвороба не була важкою.
Унаслідок установлення опіки право заявника голосувати було відкликано з
огляду на конституційну заборону голосувати кожному, щодо кого встановлена
опіка.
В листопаді 2015 року заявник через свого адвоката й опікуна звернувся до суду з вимогою про поновлення цивільної дієздатності. Суд підкреслив, що заяву подав його опікун та припинив провадження із цієї підстави в лютому 2016 року. Суд дійшов висновку, що лише заявник міг бути відповідачем в такому провадженні, тому його опікун мав би надати адресу для того, аби заявника можна було викликати в цьому статусі.
Після неуспішної подачі апеляції заявник клопотав про надання дозволу на подачу скарги до Верховного суду, стверджуючи, що йому було відмовлено у
вільному та безпосередньому доступі до суду. Верховний суд повернув справу
на розгляд до регіонального суду для поновлення провадження. У жовтні 2016 року регіональний суд знову припинив провадження у справі, обґрунтовуючи це тим, що опікун заявника, який є позивачем, не виконав вказівки суду про уточнення відповідача у справі й надання адреси для його виклику.
Оскільки заявник усе ще вважався недієздатним, він не міг узяти участь у
парламентських виборах у березні 2017 року.
Декілька тижнів потому він подав нову заяву про поновлення його цивільної дієздатності. В грудні 2017 року міський суд дійшов висновку про здатність заявника керувати власними справами та інтересами, поновив його цивільну дієздатність та припинив опіку.
Посилаючись на статтю 3 Першого протоколу до Конвенції, заявник скаржився, що автоматичне позбавлення його виборчих прав на основі встановлення часткової опіки без індивідуальної судової оцінки було непропорційним і становило порушення його прав. Він указав, що позбавлення осіб з інвалідністю, зокрема тих, які страждають від психічних розладів, можливості голосувати на виборах суперечило міжнародним стандартам.
Оцінка Суду
ЄСПЛ підкреслив, що суть скарги заявника полягала не в тому, що його було позбавлено цивільної дієздатності, а в забороні участі в будь-якій формі у
виборах у державі.
На думку Уряду, позбавлення виборчого права тих, хто перебуває під опікою, забезпечує те, що лише особи, здатні приймати та усвідомлювати рішення, можуть брати участь у виборі законодавчого органу держави. Стверджувалося, що індивідуальну ситуацію кожної особи оцінюють національні суди в межах провадження про встановлення щодо такої особи опіки.
ЄСПЛ переконався в наявності легітимної мети такого заходу. Проте ЄСПЛ відзначив, що заборона не розмежовувала осіб залежно від установленого виду опіки: повної чи часткової. Крім того, нічого не вказувало на те, що законодавець коли-небудь намагався урівноважити конкуруючі інтереси або оцінити пропорційність конституційного обмеження у його нинішньому стані, тим самим відкривши для судів можливість аналізу здатності особи реалізувати своє пасивне виборче право незалежно від рішення про установлення щодо такої особи опіки. Також убачається, що така можливість не відповідала б національному нормативно-правовому регулюванню.
Заявник втратив своє пасивне виборче право внаслідок автоматичного
загального обмеження права голосу осіб, які перебувають під частковою опікою
за відсутності будь-якої індивідуальної судової оцінки його здатності голосувати.
ЄСПЛ повторив, що таке загальне ставлення до всіх осіб із розумовими чи
психічними розладами було сумнівним і що обмеження їхніх прав має бути
предметом суворого контролю. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що
недискримінаційне позбавлення заявника виборчих прав за відсутності
індивідуального судового розгляду та виключно на основі факту, що його
розумові розлади означали, що він перебував під частковою опікою, не може
вважатися пропорційним легітимній меті обмеження права голосувати. Тому
було порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції.
Висновок
Порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції (право на вільні вибори).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 15 лютого 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.