Проведення розтину тіла сина заявниці без її відома та згоди порушує Конвенцію

Обставини справи

Справа стосувалася розтину тіла сина заявниці, проведеного проти її волі.

У 2006 році заявниця завагітніла. Лікарі встановили, що дитина може народитися з інвалідністю в результаті синдрому Пруне-Беллі. 3 квітня 2007 року заявниця народила раніше встановленого строку. Її син, Ю. М., через два дні після народження помер у результаті крововиливу в мозок.

Лікарі просили заявницю та її чоловіка погодитися на проведення розтину для цілей науки. Вони відмовились, оскільки бажали поховати свою дитину за своїми
мусульманськими віруваннями, які вимагали неушкодженості тіла. Лікар пояснив заявникам, що розтин має бути проведений у будь-якому випадку, аби з’ясувати точні причини смерті їхнього сина.

6 квітня 2007 року в лікарні провели розтин тіла сина заявників. Практично всі
внутрішні органи були видалені. У подальшому тіло хлопчика повернули батькам. Заявники вказували, що їм не повідомляли про обсяг цієї процедури і вони не могли побачити тіло хлопчика, яке було загорнуто. Вважаючи, що воно перебувало в правильному стані для поховання, батьки відвезли тіло хлопчика до Туреччини для проведення відповідного обряду.

Під час похоронного обряду було виявлено стан тіла хлопчика, що спричинило
заворушення серед тих, хто здійснював обряд, і тих, хто оплакував втрату. Заявники були змушені поховати хлопчика в іншому селі без проведення релігійного ритуалу омивання та ісламської церемонії, що спричинило додаткові витрати для батьків.

Лікарня спочатку заперечувала факт видалення органів, але після того, як заявниця подала декілька скарг і втрутився регіональний омбудсмен у справах пацієнтів, органи тіла хлопчика були повернуті заявниці. Вона поховала їх у могилі свого сина в Туреччині.

Заявниця подала позов до компанії, що здійснювала управління лікарнею, з вимогою про відшкодування шкоди. Регіональний суд задовольнив її позов, указавши, що розтин тіла справді є необхідним для установлення синдрому Пруне-Беллі, адже його можна сплутати з іншими хворобами, проте у цій справі жодного наукового інтересу в проведенні розтину без згоди на це батьків не було. Однак у результаті апеляційної скарги відповідача справа була направлена на новий розгляд із процесуальних підстав.

Під час повторного судового розгляду експерти-медики, даючи показання,
вказували на необхідність розтину для підтвердження діагнозу синдрому Пруне-Беллі чи уточнення змін у черевній порожнині, легенях і мозку, які не були чітко встановлені, або щоб побачити наслідки впливу хвороби на органи. Один з експертів указав, що в разі проведення розтину плоду чи новонародженого видалення і зберігання органів є необхідною, а тому стандартною практикою. Проте суд першої інстанції позов задовольнив і присудив компенсацію відшкодування шкоди.

Унаслідок поданої лікарнею апеляційної скарги це рішення було скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову заявниці було відмовлено та зобов’язано останню відшкодувати лікарні витрати на правову допомогу в розмірі майже 33 000 євро. Заявниця подала касаційну скаргу, зокрема посилаючись на статтю 9 Конвенції та Конституцію Австрії, і просила звернутися за попереднім висновком до Суду Європейського Союзу щодо цього. Верховний суд своїм рішенням у 2015 році відмовив заявниці в задоволенні касаційної скарги, вказавши, що розтин був необхідним для цілей науки і що мало місце легітимне обмеження свободи релігії. На думку суду, обов’язок розкривати інформацію для того, щоб запобігти майбутній шкоді й захистити пацієнта, в цій справі не був застосовним. Він указав, що конкретна релігійна приналежність у цій справі не може змінити таку оцінку.

Посилаючись на статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), 9 (свобода думки, совісті і релігії) та 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, заявниця, зокрема, скаржилася на те, що: розтин тіла її сина відбувся за відсутності її згоди; національні суди неправильно урівноважили відповідні питання; лікарня не виконала свого обов’язку поінформувати заявників про обсяги розтину та видалення внутрішніх органів її сина.

Оцінка Суду

Статті 8 та 9 Конвенції стосовно розтину

ЄСПЛ повторив, що Конвенція не передбачає абсолютного права заперечувати
проведення розтину. Розтин тіла сина заявниці відбувся згідно із законом, а саме статтею 25 Закону про лікарні та статтею 12 (3) Закону про поховання. Згідно із цими законодавчими положеннями розтин може бути проведено всупереч волі родичів в інтересах науки чи громадського здоров’я, зокрема в разі наявності діагностичних сумнівів. Суд переконався в тому, що в цій справі був легітимний інтерес у проведенні розтину.

Проте Суд указав, що при ухваленні рішення не було враховано думки заявниці
ані персоналом лікарні, ані національними судами. Суд, зокрема, підкреслив, що держави зазвичай мають широкі межі розсуду в оцінюванні балансу між приватними й публічними інтересами. Що стосується проведення розтину проти волі родини, то воно має проводитись із максимальною повагою до прав членів родини.

Тому органи влади не урівноважили залучені конкуруючі інтереси, а саме
зобов’язання держави захищати громадське здоров’я та права заявниці за статтями 8 та 9 Конвенції.

Суд дійшов висновку, що рішення про проведення розтину тіла дитини заявниці
всупереч її волі та релігійним переконанням становило невиправдане втручання у її «сімейне життя» та право сповідувати свою релігію, а тому було порушено вимоги Конвенції.

Стаття 8 Конвенції щодо обов’язку розкрити інформацію

Заявниця стверджувала, що їй не розповіли про проведення розтину або його
обсяги.

ЄСПЛ підкреслив, що, як видається, в Австрії немає закону, який би регулював обсяг інформації, що має бути надана за таких самих умов, як і в заявниці.

ЄСПЛ також зауважив делікатність ситуації: мати, яка щойно втратила свою дитину, зіштовхнулась із розтином, проти якого заперечувала, хоча вона й інформувала органи влади про необхідність зберегти тіло сина неушкодженим, настільки це можливо, для похоронних обрядів. Ці конкретні обставини вимагали високого ступеня ретельності та розсудливості з боку медичного персоналу при взаємодії із заявницею. Незважаючи на певну плутанину стосовно того, що саме сказали заявниці, Суд визнав, що органи влади не прояснили їй обсяги розтину.

Хоча Верховний суд указав, що ненадання інформації про видалення органів і т. под. може бути менш болючим для родичів у таких випадках, Суд дійшов висновку, що обставини справи заявниці означали, що персонал лікарні мав поінформувати її про видалення органів. Вони також мали б їх повернути, а не тримати в себе значний період, оскільки заявниця також наголосила на важливості їх захоронення в могилі сина.

Зрештою, нерозкриття інформації заявниці призвело до порушення Конвенції.

Висновок

Порушення статей 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та 9 Конвенції (свобода думки, совісті та релігії) у зв’язку з непроведенням урівноваження інтересів заявниці та суспільного інтересу в проведенні розтину тіла її сина.

Порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з нерозкриттям органами влади інформації заявниці про проведення розтину тіла її сина.

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 20 липня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.