Початок перебігу строку звернення до суду починається з наступного дня після спливу строку, передбаченого для виконання роботодавцем обов’язку із працевлаштування працівниці та виплати їй середньої заробітної плати упродовж трьох місяців з дня закінчення трудового договору.
03 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі – ТОВ «Суффле Агро Україна») про виконання зобов’язання із працевлаштування та стягнення середнього за робітку.
Суд установив, що ОСОБА_1 прийнято на роботу в ТОВ «Суффле Агро Україна» на посаду бухгалтера на умовах строкового трудового договору. Наказом відповідача її звільнено із займаної посади у зв ’язку із закінченням строку трудового договору. Після звільнення ОСОБА_1 повідомила ТОВ «Суффле Агро Україна» про свою вагітність, проте отримала відповідь, що підстави для продовження відносин на умовах безстрокового трудового договору відсутні.
Суд першої інстанції,з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову у зв’язку з тим, що після звільнення позивача за закінченням строкового трудового договору у відповідача дійсно виник обов’язок працевлаштувати її як вагітну відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, проте вона без поважних причин пропустила визначений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду.
Верховний Суд прийняв постанову з огляду на таке.
Частиною третьою статті 184 КЗпП України заборонено звільнення вагітної жінки та передбачено обов’язкове її працевлаштування у випадках звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на роботодавця відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов’язку надати працівнику на цьому або іншому підприємстві роботу, яку він може виконувати, а не поновити його на попередній роботі.
У разі невиконання власником підприємства або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку працевлаштувати звільненого працівника, зокрема вагітної жінки, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання щодо працевлаштування.
Виходячи зі змісту частини першої статті 233 КЗпП України, важливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від змісту позовних вимог, а саме: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника.
Спір про звільнення – це спір за позовом про поновлення на роботі.
Натомість предметом позову у справі, що переглядалася, є вимога не про поновлення на роботі, а про зобов’язання із працевлаштування.
При зверненні до суду із позовом про зобов’язання із працевлаштування діє тримісячний строк з дня, коли працівниця дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Початок перебігу строку звернення до суду починається з наступного дня після спливу строку, передбаченого для виконання роботодавцем обов’язку із працевлаштування працівниці та виплати їй середньої заробітної плати упродовж трьох місяців з дня закінчення трудового договору.
Таким чином, звільнивши ОСОБА_1, роботодавець повинен був її працевлаштувати та виплатити їй середню заробітну плату упродовж трьох місяців . Оскільки цей обов’язок, визначений частиною третьою статті 184 КЗпП України, роботодавець не виконав, надалі позивачка упродовж трьох місяців мала право звернутися до суду з позовом про зобов’язання і з працевлаштування.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року скасовано, справу на правлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021року у справі No682/2782/18(провадження No 61-17946св19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94803225