Примусове годування у в’язниці та жорстоке поводження без належного врегулювання порушують Конвенцію

Обставини справи

12 листопада 2014 року заявника визнали винним у пограбуванні та засудили до дев’яти років позбавлення волі.

7 лютого 2015 року він розпочав відбувати покарання у Замковій колонії № 100. 58 (далі – «Замкова колонія» або «тюрма»).

Ця в’язниця розташована в колишньому монастирі, що датується сімнадцятим століттям. Його ув’язнені неодноразово оголошували голодування на знак протесту проти нібито поганих умов тримання у грудні 2014, грудні 2016 та травні 2017. У грудні 2016 року застосовувалося примусове годування шляхом введення харчової рідкої суміші через шлунковий гумовий зонд чотирьох в’язнів.

Як далі повідомляє заявник із посиланням на публічні джерела, 25 жовтня 2017 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини («Омбудсмен») та громадська організація «Харківська правозахисна група» разом з представниками Міністерства юстиції та Державної пенітенціарної служби провели круглий стіл «Ситуація з дотриманням прав засуджених у Замковій колонії». Було помічено, що, як було встановлено під час моніторингового візиту до цієї в’язниці, температура в камерах іноді опускалася нижче 11oC, і що проблему неналежного опалення необхідно вирішити. Також зазначалося, що подібні круглі столи вже проводилися раніше, але вони не дали позитивних результатів, а конфлікти між адміністрацією колонії та ув’язненими тривають. Уряд не посилався на цей круглий стіл у своїх зауваженнях.

22 січня 2018 року щонайменше десять ув’язнених Замкової колонії, включаючи заявника, оголосили голодування.

24 січня 2018 року заявник написав начальнику колонії таку заяву: «З 22 січня 2018 року я відмовляюся від споживання будь-якої їжі на знак протесту проти неправомірних дій адміністрації колонії, через систематичні порушення моїх конституційних прав».

Того ж дня заявника оглянув начальник медичної частини. Жодних проблем з його здоров’ям не повідомлялося. Він також не висував жодних скарг. У висновку медичного огляду було зазначено, що заявнику було роз’яснено небезпеку голодування.

25 січня 2018 року заявника помістили в дисциплінарний ізолятор до 8 лютого 2018 року за «категоричну відмову прибирати вигульний двір». За словами заявника, справжньою причиною було придушення будь-яких протестів у в’язниці.

28 січня 2018 року заявник наніс собі чотири порізи на лівому передпліччі. Після первинної хірургічної обробки його рани перев’язали. Після цього пов’язки змінювали щодня.

29 січня 2018 року начальник медичної частини Замкової СІЗО оглянув заявника разом із лікарем Ізяславського центру первинної медико-санітарної допомоги та склав висновок із такими висновками: температура тіла 36,4ºC, артеріальний тиск 100/60, вага. 60 кг при зрості 170 см [3], пульс 96, блідість шкіри та зниження еластичності, м’який та порожнистий живіт, перистальтика кишківника непомітна, дефекація відсутня, уповільнене сечовипускання, рівень цукру в крові 4,1 ммоль/л (вказано нижче). в нормі) і відчутний запах ацетону з рота. Як повідомляється, заявник скаржився на біль і судоми в нижніх кінцівках, а також на біль у лівій половині живота. Загальні діагнози були сформульовані наступним чином: голодування, гіпокаліємія, загострення хронічного панкреатиту та загальне отруєння системи. У висновку медичного огляду також зазначено: «Я вважаю, що існує ризик (для заявника) стійкого розладу здоров’я та очевидна небезпека для його життя. … щоб врятувати життя та здоров’я [заявника], його слід піддати примусовому годуванню шляхом введення рідкої поживної суміші через зонд».

30 січня 2018 року начальник колонії, спираючись на вищезазначений звіт, звернувся до Ізяславського суду з клопотанням про примусове годування заявника.

31 січня 2018 року суд у складі одного судді розглянув цю заяву. Він заслухав начальника медичної частини в’язниці, який стверджував, що стан здоров’я заявника постійно погіршувався, що існувала очевидна небезпека для його життя і що примусове годування запропонованим методом дозволить йому швидко одужати. Суд також заслухав іншого лікаря, який брав участь в огляді заявника 29 січня 2018 року. Він зазначив, що, хоча заявник не потребував госпіталізації, основні показники його здоров’я погіршувалися. Зокрема, знижувався артеріальний тиск (останнє обстеження показало 90/50). Крім того, повідомлялося, що рівень цукру в заявника впав до 3,0 ммоль/л. Лікар зауважив, що хронічні захворювання заявника загострюються, що у нього гіпокаліємія, і що його тривале голодування може призвести до критичного стану.

Заявник, який був присутній у судовому засіданні та мав законного представника, заперечував проти його примусового годування. Він зазначив, що, незважаючи на те, що він почувається погано, немає жодних ознак серйозного погіршення його здоров’я та що процедура примусового годування не була законодавчо врегульована.

Посилаючись на висновок від 29 січня 2018 року та пояснення лікарів у залі суду, Ізяславський суд постановив, що він має достатньо доказів, які підтверджують, що заявнику загрожує стійкий розлад здоров’я та існує очевидна небезпека для його життя. Зважаючи на це, він вважав, що його примусове годування шляхом введення харчової рідкої суміші через зонд не можна розглядати як поводження, що принижує гідність. У світлі цих міркувань та посилаючись на частину 3 статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу, Ізяславський суд задовольнив заяву начальника колонії. Його рішення підлягало негайному виконанню. 19.  31 січня 2018 року Ізяславський суд також постановив, на подібних підставах, примусово годувати трьох інших ув’язнених Замкової колонії, які голодували з 22 січня 2018 року. На початку лютого 2018 року він видав такі ухвали щодо шести інших ув’язнених. голодувальників у тій тюрмі. 20.  Протягом періоду з 1 по 5 лютого 2018 року заявника щодня піддавали примусовому годуванню, що було задокументовано таким записом у його медичній карті: «Проводилось примусове годування шляхом введення рідкої поживної суміші через зонд у присутності лікаря».

Заявник описав цю процедуру наступним чином. Його закували у наручники, руки за спиною тримали кілька офіцерів колонії. Один із офіцерів колонії силою вставив заявнику спеціальну гумову трубку глибоко в горло, спричинивши йому сильний біль, в результаті чого він почав задихатися. Весь процес тривав від тридцяти до дев’яноста хвилин.

Уряд не надав жодного опису примусового годування заявника, крім того, що було записано в медичній карті заявника.

5 лютого 2018 року заявник подав апеляцію на постанову від 31 січня 2018 року. Він зауважив, що стаття 116 § 3 Кримінально-виконавчого кодексу (зі змінами, внесеними в 2016 році) прямо забороняє примусове годування ув’язнених, які оголосили голодування, і, відповідно до цього положення, такий захід може застосовуватися лише за наявності встановлення ризику стійкого розладу здоров’я та явної небезпеки для життя особи. На думку заявника, такі ризики не були встановлені в його справі. Крім того, він зазначив, що, хоча в Україні не існує законодавчо встановленої процедури примусового годування, посадова особа Замкової колонії уточнила в судовому засіданні, що це відбуватиметься шляхом введення харчової рідкої суміші заявнику через зонд і що під час опору застосовувалася фізична сила із застосуванням наручників та «розширювача рота» з подальшим силовим вставленням гумової трубки. Заявник стверджував, що таке поводження було катуванням.

6 лютого 2018 року заявник припинив голодування.

26 лютого 2018 року апеляційний суд Хмельницької області залишив без змін ухвалу Ізяславського суду від 31 січня 2018 року. Повторивши медичні висновки, на які посилався суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив: «За таких обставин доводи [заявника] про відсутність у суду доказів наявності очевидної небезпеки для його життя є вигаданими та не заслуговують на увагу».

Крім того, суд апеляційної інстанції надав короткий виклад статті 116 § 3 Кодексу про виконання покарань і постановив наступне: «Наведені в апеляції доводи про те, що [обраний] метод примусового годування був досить травматичним і не передбаченим законом, є безпідставними».

Оцінка суду

Заявник скаржився, що примусове годування порушувало статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке: «Ніхто не може бути підданий тортурам або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

(a) Загальні принципи

ЄСПЛ зауважує, посилаючись на попередню прецедентну практику Комісії, що коли затримана особа продовжує голодування, це неминуче може призвести до конфлікту між правом особи на фізичну недоторканість згідно зі статтею 3 Конвенції та Позитивне зобов’язання згідно зі статтею 2 – конфлікт, який не вирішується самою Конвенцією (див. рішення у справі Невмержицького, § 93). Вирішення цього конфлікту ускладнюється ще й тим фактом, що обидві статті, про які йдеться, вважаються найбільш фундаментальними положеннями Конвенції та не допускають відступів.

ЄСПЛ також постановив, що примусове годування, спрямоване на порятунок життя конкретного затриманого, який свідомо відмовляється приймати їжу, в принципі може бути прийнятним з точки зору статті 3 Конвенції, якщо такий захід має терапевтичну необхідність з точки зору встановлених принципів медицини, зокрема, якщо було переконливо доведено, що в цьому існує медична необхідність. Крім того, суд повинен переконатися, що процесуальні гарантії для рішення про примусове годування дотримані. Нарешті, ЄСПЛ зазначає, що спосіб, у який заявника піддають примусовому годуванню під час голодування, не повинен перевищувати порогу мінімального рівня суворості, передбаченого його прецедентною практикою відповідно до статті 3 Конвенції (див. Невмержицький, цитоване вище, § 94, і Ciorap v. Moldova, № 12066/02, § 77, 19 червня 2007 р.).

Крім того, ЄСПЛ зазначає, що якщо погіршення стану здоров’я затриманого викликане його голодуванням та/або відмовою від лікування, це погіршення не може бути автоматично покладено на державу. Проте ЄСПЛ, поділяючи принципи, висловлені Всесвітньою медичною асоціацією, також вважає, що адміністрація пенітенціарної установи не може бути повністю звільнена від своїх позитивних зобов’язань у таких складних ситуаціях, пасивно споглядаючи на смерть ув’язненого, який голодує. Зокрема, оскільки рішення ув’язненого щодо голодування може мати важливе значення, тюремні клініцисти повинні забезпечити повне розуміння пацієнтом медичних наслідків, перевіряючи, серед іншого, що це рішення про голодування є справді добровільним і не є наслідком психічного розладу чи будь-якого іншого зовнішнього тиску. Не менш важливим є продовження спілкування лікарів із пацієнтом під час страйку, коли вони щодня перевіряють обґрунтованість бажання затриманого утриматися від приймання їжі. Крім того, на думку ЄСПЛ, надзвичайно важливо з’ясувати справжні наміри та справжні причини протесту затриманого, і якщо ці причини не є просто химерними, а, навпаки, засуджують серйозну медичну помилку, компетентні органи повинні проявити належну обачність шляхом негайного початку переговорів із страйкарем з метою пошуку відповідної домовленості, звісно, ​​з урахуванням обмежень, які можуть накладати законні вимоги ув’язнення (див. Makharadze and Sikharulidze v. Georgia, № 35254/07, §§ 82 -83, 22 листопада 2011, з подальшими посиланнями).

Нарешті, у своїй новітній прецедентній практиці щодо конкретної справи затриманих, які добровільно ризикували своїм життям, ЄСПЛ зазначає, що події, викликані актами тиску на владу, не можуть призвести до порушення Конвенції, за умови, якщо ці органи належним чином вивчили та врегулювали ситуацію. ЄСПЛ зауважує, що це, зокрема, стосувалося випадків, коли затриманий, який оголосив голодування, явно відмовлявся від будь-якого втручання, навіть якщо стан його здоров’я загрожував би його життю (див. Ünsal і Timtik проти Туреччини (déc.), № 36331/20, § 37, 8 червня 2021 р., а також численні подальші посилання на прецедентне право).

(b) Застосування вищезазначених принципів до цієї справи

На початку ЄСПЛ зазначає, що, як і у справі Невмержицького (згадана вище), заявник у цій справі не стверджував, що його слід було залишити без будь-якої їжі чи ліків, незважаючи на можливі летальні наслідки. Натомість він скаржився на відсутність будь-якої медичної необхідності для його примусового годування та жорстокість цієї процедури. Він також стверджував, що справжній намір влади полягав у придушенні протестів у Замковій колонії.

ЄСПЛ зазначає, що як тільки заявник повідомив адміністрацію колонії про своє голодування, тобто 24 січня 2018 року, його оглянув начальник медичної частини колонії. Після повторного медичного огляду 29 січня 2018 року було повідомлено про деякі зміни в показниках організму заявника, які були неминучими наслідками кількаденного голодування (зокрема, зниження артеріального тиску та рівня цукру, а також деяка незначна втрата ваги). Хоча лікар вважав, що стан здоров’я заявника не вимагає госпіталізації, він дійшов висновку, не надавши достатнього пояснення того, що привело його до такого висновку, що примусове годування заявника було необхідне для порятунку його життя та здоров’я. Ізяславський суд визнав цей висновок достатньою підставою для примусового годування заявника, хоча останній, будучи достатньо придатним для особистої участі в судовому засіданні, стверджував, що серйозного погіршення його здоров’я не було і що відсутнє обґрунтування його примусового годування з медичної точки зору.

Усі ці елементи, а саме відсутність будь-яких пояснень у відповідному медичному висновку про характер і неминучість, особливо з огляду на відносно короткий час, що минув з початку голодування, ризику для життя заявника через продовження голодування, відсутність будь-якої потреби в його госпіталізації та його задовільний стан здоров’я, що дозволяє йому бути присутнім на судовому засіданні – вказують на те, що медична необхідність у примусовому годуванні заявника не була переконливо доведена (порівняйте Nevmerzhitsky, § 96, та Ciorap, § 81, обидва цитовані вище).

Хоча заявник наполягав у своїх поясненнях у суді, і що, окрім деякого загального ослаблення, він почувався добре і що він не розуміє, що змусило лікарів думати інакше, і чому суддя наказав здійснити примусове годування заявника без належної реакції на це законне занепокоєння, крім того без вивчення альтернативних засобів запобігання стверджуваному ризику для здоров’я заявника. Також Ізяславський суд не вивчив твердження заявника про відсутність будь-яких законодавчо встановлених процедур примусового годування в Україні. Що стосується апеляційного суду, він просто відхилив аргументи заявника як «безпідставні» та «не заслуговують на увагу». Зважаючи на це, у ЄСПЛ виникають сумніви щодо ефективності судового контролю як процесуального захисту від зловживань у цій справі.

Крім того, примусове годування заявника здійснювалося за відсутності будь-яких законодавчих норм щодо процедур, яких слід дотримуватися в таких випадках. Цю прогалину зауважив, зокрема, Омбудсмен, який зазначив, що «будь-який співробітник в’язниці [може] здійснювати… примусове годування на свій розсуд». Існування такого необмеженого розсуду персоналу Замкової колонії щодо проведення примусового годування заявника разом із відсутністю будь-яких доказів того, як це насправді мало місце, є достатніми для ЄСПЛ, щоб прийняти пояснення заявника про події, відповідно до якого він зазнав надмірного фізичного обмеження та болю.

Нарешті, ЄСПЛ зазначає, що, як визнають самі національні органи влади, ув’язнені Замкової колонії роками висували аргументовані скарги на порушення їхніх прав адміністрацією колонії, але марно. За таких обставин, голодування, розпочате заявником разом з іншими ув’язненими 22 січня 2018 року, справді можна розглядати як форму протесту, спричинену відсутністю інших способів почути їхні вимоги. Початок розслідування, спрямованого на з’ясування справжнього наміру та справжніх причин протесту ув’язнених, а також забезпечення суттєвої відповіді на їхні скарги та вимоги, мало б важливе значення для належного вивчення та управління ситуацією державою (див. , mutatis mutandis, Makharadze і Sikharulidze, § 83, і Ünsal і Timtik, § 37, обидва цитовані вище). Однак таке розслідування, очевидно, не проводилося, і єдиною реакцією на голодування ув’язнених було їх примусове годування. Таким чином, ЄСПЛ не може виключити, що, як стверджував заявник, його примусове годування було фактично спрямоване на придушення протестів у Замковій колонії (порівняйте Ciorap, згадане вище, § 83).

У світлі всіх вищезазначених міркувань ЄСПЛ доходить висновку, що держава не належним чином врегулювала ситуацію, пов’язану з голодуванням заявника, і піддала його жорстокому поводженню з порушенням статті 3 Конвенції. Отже, мало місце порушення цього положення.

Висновок

ЄСПЛ постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції.

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 грудня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Документ у перекладі Савви Кузьменка, адвоката, директора Вищої школи адвокатури НААУ.