Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ірина Желтобрюх звернула увагу, що найбільш чутливими сферами державного регулювання для громадянина завжди були свобода та власність, законність методів позбавлення яких становить питому вагу судових спорів і сьогодні. Проте не лише обтяжливі, а й сприятливі втручання органів влади у права громадян є предметом судового контролю, адже на іншому боці терезів – суспільне благо як спільна мета і надбання.
Про це повідомляє Судова влада.
Багатовекторність, великі обсяги, складність законодавчого регулювання, інші чинники зумовили появу в податковому правозастосуванні такого поняття, як розсуд.
За суб’єктним складом доцільно виділяти як розсуд контролюючих та судових органів, так і розсуд платників податків. Аналіз змісту презумпції правомірності рішень платників податків (статті 4.1.4, 56.21 ПК України) дає змогу говорити і про те, що в разі колізійності норм платник податків має право на власний розсуд застосовувати ту чи іншу норму для виконання податкового обов’язку, але водночас це сприяє обмеженню дискреційних повноважень контролюючих (адміністративних) та судових органів.
Свобода податкових, митних та інших уповноважених органів загалом зафіксована в їхньому правовому статусі (правах, обов’язках, обмеженнях і відповідальності, а конкретніше – у функціях і правомочності) та полягає в можливості діяти виключно в межах закону. При цьому з огляду на законодавчо закріплену пріоритетність норм ПК України (статті 1, 3, 5, 7) можливість розсуду і його межі можуть встановлюватися лише законодавством про податки і збори.
До підстав для розсуду в податковому правозастосуванні відносять прогалини у праві, коли певна сфера діяльності загалом віднесена до сфери управлінської діяльності суб’єкта правозастосування – конкретно визначеного органу державної влади, але він через відсутність детального нормативного врегулювання повного спектру чи певного аспекту суспільних відносин у сфері оподаткування не може належним чином визначити законний алгоритм своєї юридичної поведінки, а тому діє на власний розсуд.
Саме наявність правової підстави, дотримання контролюючим органом меж та порядку (процедури) застосування норми податкового права і становить об’єкт дослідно-аналітичної діяльності суду під час здійснення функції судового контролю.
Зовнішня об’єктивізація судового розсуду щодо порядку правореалізації того чи іншого податково-правового припису виявляється в рішенні судового органу, яке приймається за результатами розгляду конкретного податково-правового спору. Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суддя зазначила, що властива податковим правовідносинам імперативність не дозволяє врегулювати кожен випадок правозастосування найбільш конкретним способом, однак природно притаманні владним органам дискреційні повноваження за жодних обставин не мають сприйматися як виключення правовідносин з-під регулювання законом чи переростати у свавілля.