Сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, що є необхідною умовою для усунення від права на спадкування

18 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа –Головне управління юстиції у м.Києві, про усунення від права на спадкування.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є матір’ю спадкодавця ОСОБА_4, відповідачка –його дружиною. За висновком посмертної судово-психіатричної експертизи на момент смерті ОСОБА_4 виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю шизофренія, параноїдна форма).

Рішенням районного суду усунено ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4у зв’язку з тим, що вона була обізнана про факт тяжкої хвороби померлого, проте не вчиняла дій,спрямованих на надання допомоги, підтримки у лікуванні його хвороби з метою уникнення негативних наслідків, хоча і не була обмежена в такій можливості.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Своє рішення суд мотивував відсутністю доказів, що через наявність психічного розладу ОСОБА_4 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого ОСОБА_4 потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.

Верховний Суд погодився з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п’ятої статті1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення частини п’ятої статті1224 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги своєму чоловікові (зокрема, її безвідповідальне відношення до стану здоров`я її чоловіка), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов’язком.

Сам лише факт вияву у ОСОБА_4 ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця. Крім цього, обмежено дієздатним або недієздатним ОСОБА_4 за життя не визнавався.

Правильними є висновки апеляційного суду про відсутність переконливих доказів того, що через наявність тяжкого психічного розладу ОСОБА_4 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого ОСОБА_4потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишено без змін.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі No761/19573/15-ц (провадження No 61-5357св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93667018