Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування з огляду на положення п. 3 ч. 3 ст. 43, ч. 1 ст. 506 КПК, має право на захист, зокрема право на відмову від захисника й залучення іншого захисника в будь-який момент кримінального провадження. Якщо така особа неодноразово подавала заяви про відмову від захисника через неналежне здійснення ним захисту у зв’язку з тим, що захисник підтримував клопотання сторони обвинувачення, не вчиняв активних дій щодо відстоювання інтересів підзахисного, однак місцевий суд не розглянув таких заяв, а сам захисник продовжував брати участь у кримінальному провадженні, то це є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд ухвалою визнав
винуватим ОСОБА_1 у вчиненні суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки
кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162; ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15–
п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, та застосував примусові заходи медичного характеру у виді
госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
Позиція ККС: скасовано рішення судів попередніх інстанцій та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: ККС погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що здійснення судового провадження без участі захисника є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке потягло постановлення місцевим судом незаконного судового рішення.
Порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру регламентований гл. 39 КПК.
Зокрема, ч. 1 ст. 506 КПК встановлено, що особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника та захисника.
Тому з урахуванням положень п. 3 ч. 3 ст. 43 КПК така особа має право на захист, зокрема і на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження та залучення іншого захисника; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги.
Таким чином КПК регламентовано, що при розгляді питання про застосування примусових заходів медичного характеру не вирішується питання про винуватість особи, щодо якої розглядається провадження в порядку гл. 39 КПК, така особа, зокрема, має право на захист, право на відмову від захисника і залучення іншого захисника в будь-який момент кримінального провадження.
З матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 захищав адвокат ОСОБА_2. Однак, ОСОБА_1 подавав заяву від 07.02.2018 про відмову від захисника ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що останній неналежним чином здійснював захист, підтримував клопотання сторони обвинувачення і не вчиняв активних дій по відстоюванню інтересів особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру. На необхідності захиснику ОСОБА_2 узгоджувати позицію з підзахисним ОСОБА_1 наголошував і у заяві від 02.01.2018.
При цьому з журналів судового засідання та ухвал суду про продовження
застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про зміну
запобіжного заходу із тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді
поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну
поведінку, вбачається, що захисник ОСОБА_1 усупереч позиції підзахисного
дійсно підтримував клопотання сторони обвинувачення, що свідчило про
порушення права ОСОБА_1 на захист.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні – одна з найважливіших державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України, попри це заявлена ОСОБА_1 відмова від захисника судом розглянута не була, а захисник ОСОБА_2, який неефективно діяв в інтересах свого підзахисного, продовжував брати участь у кримінальному провадженні як захисник, що з огляду на викладене вище є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд також не забезпечив ОСОБА_1 у межах процесуального закону реалізацію його права на захист, не перевіривши наявність у адвоката ОСОБА_3 повноважень на захист особи, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру.
Детальніше з текстом постанови колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 24.01.2023 у справі No 450/1333/16-к (провадження No 51-586км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108654534.