Суд розглядає цивільний позов у кримінальному провадженні за правилами, визначеними кримінальним процесуальним законом, та неуповноважений встановлювати наявність чи відсутність інших осіб, котрі мають право пред’явити цивільний позов до відповідача. Відсутність інформації про інших утриманців, як і відмов на користь тих утриманців, які мають право на відшкодування шкоди, не може бути перешкодою для реалізації права потерпілих, які звернулися з позовом про відшкодування шкоди в межах кримінального провадження за ч. 3 ст. 286 КК.
Надані потерпілою фіскальні чеки, відповідно до яких період придбання ліків та медичних препаратів збігається з періодом проходження нею лікування, а види ліків і їхні назви вказують на те, що ці ліки могли використовуватися для лікування травм, отриманих потерпілою внаслідок ДТП, свідчать про належне підтвердження витрат на лікування потерпілої, що підлягають стягненню у кримінальному провадженні за ст. 286 КК.
Для вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди, завданої смертю доньки в результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, на користь її батьків, які досягли пенсійного віку, встановлення факту їх проживання однією сім’єю разом із загиблою донькою до моменту вчинення кримінального правопорушення, не є обов’язковим.
Обов’язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану її працівником іншим особам настає лише за сукупності таких обставин, як наявність трудових відносин між працівником, з вини якого заподіяно шкоду, та роботодавцем, а також заподіяння шкоди особою у зв’язку з виконанням трудових відносин. Солідарна відповідальність роботодавця виключається, якщо його працівник, який перебував у трудових відносинах із відповідним роботодавцем, шляхом використання службового транспортного засобу в позаробочий час без достатніх на те правових підстав вчинив ДТП, що кваліфікується за ч. 3 ст. 286 КК, а в матеріалах кримінального провадження немає доказів неналежного контролю з боку роботодавця за користуванням обвинуваченим автомобілем у власних цілях поза робочим часом та систематичності такого користування.
У кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 286 КК відшкодуванню підлягають витрати, понесені потерпілим на спорудження надгробного пам’ятника потерпілій, загиблій у результаті вчинення цього кримінального правопорушення, які належно підтверджені документами, зокрема договором купівлі-продажу та накладними.
При визначенні розміру вказаних витрат такий критерій, як вартість стандартних пам’ятників і огорож у цій місцевості, визначений у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 No 45 «Про витрати на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», є неприйнятним у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 286 КК з огляду на те, що ця постанова підлягає застосуванню для визначення розміру витрат на поховання лише в разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК. Судом прийнято рішення щодо заявлених у кримінальному провадженні
цивільних позовів, зокрема, стягнуто:
- – з МТСБУ на користь ОСОБА_4 14 892 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування малолітньої ОСОБА_5;
- – з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 99 320 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди;
- – з МТСБУ на користь ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5: 1 241 грн
щомісячно до досягнення ОСОБА_5 18 років у рахунок відшкодування шкоди,
завданої смертю батька; 44 676 грн разовим платежем у рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю батька; - – з МТСДУ на користь ОСОБА_2 31 600 грн матеріальної шкоди та 67 014 грн шкоди, завданої смертю доньки;
- – з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 470 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди;– з МТСБУ на користь ОСОБА_6 67 014 грн шкоди, завданої смертю доньки;
- – з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 23 470 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
У частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_7 в інтересах малолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_9 в інтересах малолітньої ОСОБА_10, ОСОБА_11 судові рішення
ніким із учасників судового провадження не оскаржено.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача – МТСБУ – не погоджується з вироком місцевого суду та ухвалою апеляційного суду в частині
вирішення цивільного позову ОСОБА_4 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5 і цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_6, тому просить судові рішення у зазначеній частині скасувати з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Не погоджується з рішенням судів про стягнення на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5, на відшкодування шкоди, заподіяної смертю батька, грошової суми одним платежем за три роки, вважаючи це правом, а не обов’язком страховика, та вказує на те, що судами не перевірено наявність інших утриманців померлого. Також вказує на те, що при визначенні суми відшкодування на лікування малолітньої ОСОБА_5 суди послалися на дані в чеках про придбання лікарських засобів, залишивши поза увагою відсутність документального підтвердження їх призначення лікувальною установою. Зазначає, що розмір витрат на поховання загиблої дочки ОСОБА_12, стягнутих на користь ОСОБА_2, перевищує граничну вартість стандартних пам’ятників і огорож у даній місцевості. Крім цього, при вирішенні питання про стягнення на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_6 шкоди, пов’язаної зі смертю доньки, не досліджено питання щодо утримання і потреби в матеріальній допомозі, тоді як лише сам факт родинних відносин не може бути визначальним елементом для відшкодування шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілої особи.
У касаційній скарзі цивільні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вважають, що сума
моральної шкоди, завданої їм смертю дочки, яка підлягає стягненню на користь
кожного з них, є значно заниженою, а з числа цивільних відповідачів необґрунтовано виключено міську раду, яка є роботодавцем ОСОБА_1 і власником джерела підвищеної небезпеки, за участю якого сталося ДТП. Просять вирок та ухвалу змінити, стягнути з ОСОБА_1 та міської ради спільно на користь кожного з них по 401 132 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю доньки.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: З огляду на те, що цивільно -правова відповідальність водія автомобіля, перебуваючи за кермом якого ОСОБА_1 скоїв ДТП, застрахована не була, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при вирішенні цивільних позовів потерпілих, крім відповідних норм КПК та ЦПК, обґрунтовано застосував положення Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до ст. 41.1 якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Колегія суддів касаційного суду не вбачає порушень вимог чинного законодавства у рішеннях судів попередніх інстанцій про стягнення з МТСБУ суми відшкодування матеріальної шкоди через втрату годувальника одноразовим платежем за три роки, оскільки таке рішення обґрунтоване скрутним матеріальним і психолого-емоційним становищем потерпілої.
ОСОБА_4 після загибелі її чоловіка – ОСОБА_13 та необхідністю захисту інтересів дитини загиблого – малолітньої ОСОБА_5. Воно базується на нормах статей 1200, 1202 ЦК та відповідних положеннях Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема ст. 1200 ЦК передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (абз. 2 ч. 1). При цьому суд розглядає цивільний позов у кримінальному провадженні за правилами, визначеними кримінальним процесуальним законом, та неуповноважений встановлювати наявність чи відсутність інших осіб, котрі мають право пред’явити цивільний позов до відповідача. Тому, відхиляючи доводи представника МТСБУ у цій частині, апеляційний суд правильно зазначив, що відсутність інформації про інших утриманців ОСОБА_13, як і відмов на користь тих утриманців, які мають право на відшкодування шкоди, не може бути перешкодою для реалізації права потерпілих, які звернулися з позовом про відшкодування шкоди.
Також касаційний суд погоджується з аргументами суду апеляційної інстанції на користь обґрунтованості та належного підтвердження витрат на лікування
малолітньої ОСОБА_5 на суму 14 892,00 грн, відповідно до яких період придбання
ліків та медичних препаратів, зазначених у наданих потерпілою ОСОБА_4 фіскальних чеках, які містяться в матеріалах кримінального провадження та були досліджені судом першої інстанції, співпадають з періодом проходження лікування потерпілою ОСОБА_5, а виходячи з їх виду та назв, вони могли бути використані для лікування травм, отриманих останньою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Очевидної невідповідності в цих даних колегія суддів ККС не вбачає. Не вказується на такі і в касаційній скарзі представника МТСБУ. При цьому всупереч наведеному в касаційній скарзі період проходження лікування ОСОБА_5 підтверджується відповідними даними у виписках з медичної документації на ім’я останньої, які також наявні в матеріалах справи і досліджені судом.
Суд першої інстанції, позиція якого підтримана апеляційним судом, з огляду на положення ч. 1 ст. 1172 ЦК обґрунтовано виключив з числа цивільних відповідачів міську раду та Департамент освіти та науки міської ради, правильно зазначивши, що обов’язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану її працівником іншим особам настає лише за сукупності таких обставин, як наявність трудових відносин між працівником, з вини якого заподіяно шкоду, та роботодавцем, а також заподіяння шкоди особою у зв’язку з виконанням трудових відносин. Водночас, як було встановлено судом під час розгляду справи по сут і, ОСОБА_1, хоча й перебував у трудових відносинах з міською радою, працюючи начальником департаменту освіти та науки, проте на момент скоєння ним ДТП не виконував своїх трудових обов’язків та використовував службовий автомобіль у позаробочий час без достатніх на те правових підстав. Крім показань самого ОСОБА_1, ця обставина підтверджується часом події, яка сталася у нічний час, а також довідкою відділу кадрової роботи з питань служби в органах місцевого самоврядування про те, що у день, коли сталася подія, ОСОБА_1 у службовому відрядженні не перебував. При цьому доказів неналежного контролю з боку міської ради за користуванням ОСОБА_1 автомобілем у власних цілях поза робочим часом та систематичності такого користування, на що потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 посилаються як на підставу їх солідарної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, судам обох інстанцій не надано, тож доводи потерпілих у цій частині
є непереконливими.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у частині відшкодування моральної шкоди, завданої смертю дочки, вирішено відповідно до приписів статей 23, 1167 ЦК з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості. Колегія суддів ККС не вбачає підстав вважати необґрунтовано заниженим розмір моральної шкоди у сумі 23 470 грн, визначений судом на користь кожного з них з урахуванням добровільного часткового відшкодування вказаної шкоди ОСОБА_1 в розмірі по 76 530,00 грн на користь кожного потерпілого.
Щодо стягнення на їх користь по 67 014,00 грн з МТСБУ апеляційним судом з посиланням на ст. 1200 ЦК та ч. 2 ст. 27 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» правильно зазначено, що необхідності встановлення факту проживання однією сім’єю для відшкодування потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як батькам, які досягли пенсійного віку та втратили годувальника, шкоди, заподіяної смертю доньки – ОСОБА_12, закон не передбачає. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 1200 ЦК особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Стосовно доводів у касаційній скарзі МТСБУ про неправильне визначення судом розміру витрат, понесених потерпілим ОСОБА_2 на спорудження надгробного
пам’ятника ОСОБА_12, то вони є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, які містять документальне підтвердження вартості зазначених витрат, а саме договір купівлі-продажу з додатком і накладні. З приводу посилань представника цивільного відповідача на неврахування судом приписів постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 No 45 «Про витрати на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» щодо граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож у даній місцевості, то вони не заслуговують на увагу, оскільки норми зазначеної постанови підлягають застосуванню для визначення розміру витрат на поховання лише у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання і не розповсюджуються на випадки настання смерті потерпілого внаслідок ДТП.
Детальніше з текстом постанови ВС від 13.09.2022 у справі No 686/24681/18 (провадження No 51-331км19) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315587.