Скасування покарання за епізодом, щодо якого ЄСПЛ констатував порушення і нескасування іншого епізоду не порушують Конвенції

Обставини справи

Ця справа стосувалася судового перегляду на національному рівні попереднього
засудження заявника за фактом учинення ним двох вбивств після того, як ЄСПЛ
констатував порушення Конвенції в його справі. Зокрема, після ухвалення ЄСПЛ
другого рішення у кримінальному провадженні у справі пана Шабельника Верховний Суд скасував його засудження стосовно одного з епізодів вбивства, щодо якого мало місце порушення Конвенції, проте підтвердив призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі в іншому епізоді вбивства, щодо якого висновки ЄСПЛ про порушення прав заявника за Конвенцією не стосувалися.

Посилаючись на статті 6 та 7 Конвенції, заявник скаржився, що Верховний Суд
призначив йому нове покарання за злочин, учинений 17 років тому, незважаючи на той факт, що згідно з національним законодавством якщо будь-яку особу засуджено до покарання у вигляді довічного позбавлення волі за злочин, учинений більше ніж 15 років тому, строк її покарання не може перевищувати 15 років позбавлення волі. Він також скаржився, що Верховний Суд проігнорував це питання і не проаналізував питання застосування строку давності в його кримінальній справі.

Оцінка Суду

ЄСПЛ вказав, що твердження заявника про нерозгляд Верховним Судом питання
застосування строку давності у кримінальній справі щодо нього відповідно до статті 7 Конвенції обґрунтовувалися його міркуванням про те, що Верховний Суд,
переглядаючи справу щодо нього, призначив йому нове покарання. Тому
застосовність статті 7 Конвенції в цій справі заснована на вказаному твердженні. З відповідних положень Кримінального процесуального кодексу в частині повноважень Верховного Суду з перегляду остаточних судових рішень у межах провадження за виключними обставинами зрозуміло, що такий перегляд може призвести до ситуації, в якій первинний вирок не може залишатися в силі, і тому національні суди будуть зобов’язані застосовувати статтю 49 Кримінального кодексу щодо строків давності. У разі невиконання цього може виникнути питання за статтею 7 Конвенції у світлі принципу ретроактивного застосування більш м’якого кримінального закону. Таким чином, ЄСПЛ був покликаний вирішити, чи за обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду призначила заявникові 16 травня 2018 року нове покарання і тому була зобов’язана застосувати частину 4 статті 49 Кримінального кодексу і призначити заявникові 15 років позбавлення волі замість довічного позбавлення волі (пункт 36 рішення).

ЄСПЛ оголосив у цій справі заяву заявника прийнятною за статтею 7 Конвенції.

Щодо кримінальної справи заявника ЄСПЛ підкреслив, що двома попередніми
рішеннями (див. Shabelnik v. Ukraine, no. 16404/03, 19 лютого 2009 року, та Shabelnik v. Ukraine (no. 2), no. 15685/11, 1 червня 2017 року) він констатував низку порушень статті 6 Конвенції. Проте всі скарги заявника й усі висновки ЄСПЛ в цих рішеннях стосувалися лише одного з двох злочинів, що були предметом розгляду в національних судах, а саме вбивства К. ЄСПЛ не встановив жодних порушень Конвенції стосовно кримінального провадження щодо вбивства С. (пункт 45 рішення).

У результаті перегляду 2017–2018 років, про який ідеться в пунктах 23–26 цього
рішення, Верховний Суд скасував вирок заявника лише в частині вбивства К. Водночас він розділив відповідні покарання, призначені за два різні злочини, і далі підтвердив покарання, яке стосувалося епізоду викрадення і вбивства С. (пункт 46 рішення).

Що стосується аргументу заявника про те, що покарання було призначене за два
злочини і що неможливо визначити, яка його частина стосувалася епізоду вбивства С., ЄСПЛ відзначив, що в первинному вироку, ухваленому судом першої інстанції 11 липня 2002 року, було оцінено всі елементи складу кожного злочину на підставі відповідних положень Кримінального кодексу. Крім цього, стаття 115 Кримінального кодексу передбачає можливість призначення більш суворого покарання, зокрема довічного позбавлення волі, у випадках, якщо буде встановлено принаймні одну із тринадцяти кваліфікаційних ознак, наведених у частині другій цієї статті. У первинному вироку було встановлено п’ять кваліфікаційних ознак: пункти 2, 3, 6, 9 та 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу, кожна з яких була достатньою правовою основою для призначення заявникові покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Тому не можна вважати, що засудження заявника до довічного позбавлення волі не мало правової підстави після скасування вироку щодо заявника в частині епізоду вбивства К.: хоча цей процес, без сумніву, призвів до усунення двох
кваліфікаційних ознак, що стосувалися ситуацій, коли правопорушник уже вчинив вбивство, три інші ознаки залишилися (пункт 47 рішення).

Залишалося нез’ясованим питання про те, чи призвело усунення ознаки повторності злочинів до переоцінки доказів, досліджених у кримінальній справі
заявника. У зв’язку із цим ЄСПЛ відзначив, що два злочини, які були предметом
розгляду в цій справі, фактично не були між собою пов’язані. На думку суду першої інстанції, ці два злочини були між собою пов’язані тим, що лише після того, як у результаті вбивства К. заявникові не вдалося отримати жодних коштів, він вирішив вчинити інший злочин – викрадення та вбивство С. – з метою отримати кошти. Судді Верховного Суду, які не погодилися з думкою більшості, у своїй окремій думці послалися на цей висновок щодо відсутності взаємозв’язку між цими двома злочинами. Залишаючи осторонь припущення про мотиви дій заявника судом першої інстанції, ЄСПЛ, як зауважив Уряд, підкреслив, що таке припущення не має жодного стосунку до кваліфікації національними судами одного з діянь заявника щодо С. як вбивства з корисливих мотивів (з урахуванням того факту, що він вимагав викуп.

й отримав ці гроші, які були знайдені в нього). Крім цього, оскільки вина заявника за епізодом вбивства К. більше не вважалася установленою судом, жодної правової підстави для висновку про те, що епізод вбивства С. був повторним злочином не було, і тому ця кваліфікація була виключена. Після виключення всіх скасованих кваліфікацій Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість залишення частини раніше призначеного покарання за епізодом вбивства С. без будь-якої необхідності перегляду, проте з корегуванням покарання (пункт 48 рішення).

ЄСПЛ вважав, що у світлі цих міркувань не можна стверджувати про те, що Верховний Суд призначив заявникові нове покарання. Тому питання законності
покарання заявника внаслідок імовірного нерозгляду Верховним Судом питання
застосування строку давності в його кримінальній справі не виникає (пункт 49
рішення).

Висновок

Відсутність порушення статті 7 Конвенції (ніякого покарання без закону).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 4 листопада 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.