16 липня 2026 року Суд Європейського Союзу (П’ята палата) ухвалив рішення у справі C-559/23 P за апеляцією організації International Management Group (IMG, Брюссель) проти рішення Загального суду ЄС від 28 червня 2023 року (справа T-752/20), яким було відхилено позов IMG про відшкодування шкоди від витоку до преси конфіденційного звіту Європейського бюро з протидії шахрайству (OLAF).
Передісторія: розслідування статусу IMG і витік звіту OLAF
IMG — організація, створена 1994 року для сприяння відбудові Боsnii і Герцеговини, яка протягом багатьох років реалізовувала проєкти ЄС за методом «непрямого управління» бюджетом. У 2012 році OLAF розпочало розслідування щодо того, чи є IMG «міжнародною організацією» в розумінні фінансових регламентів ЄС. 9 грудня 2014 року OLAF підготувало остаточний звіт, у якому дійшло висновку, що IMG не є міжнародною організацією і, можливо, взагалі не має власної правосуб’єктності, рекомендувавши Комісії застосувати адміністративні й фінансові санкції та стягнути виплачені кошти. Звіт офіційно надіслали Комісії та судовим органам Франції і Бельгії.
16 грудня 2014 року Комісія ухвалила рішення передати програму торговельного розвитку в М’янмі іншій організації замість IMG — рішення, яке IMG оскаржила в суді. У лютому 2015 року інформація про зміст звіту просочилася до німецького видання Der Spiegel, а в березні того ж року з’ясувалося, що звіт циркулював у профільному комітеті Європейського Парламенту. 8 травня 2015 року Комісія додатково вирішила не укладати з IMG нових угод про делегування повноважень до остаточного з’ясування її статусу — це рішення IMG також оскаржила, вимагаючи його скасування та відшкодування шкоди.
11 грудня 2015 року повний текст звіту OLAF (без додатків) опублікувало видання New Europe на своєму сайті. Розслідування джерела витоку, проведені й Секретаріатом Комісії, і самим OLAF, не змогли встановити його джерело (лист від 30 січня 2017 року).
Подальша процесуальна історія була складною: Загальний суд у 2017 році відхилив позови IMG щодо обох рішень Комісії, але Суд ЄС у 2019 році скасував ці рішення разом із самими оскаржуваними актами Комісії, повернувши питання відшкодування шкоди на новий розгляд; Загальний суд у 2020 році знову відхилив вимогу про відшкодування, і це рішення також скасував Суд ЄС у 2022 році.
Новий, окремий позов IMG — саме про шкоду від витоку звіту
21 грудня 2020 року IMG подала окремий позов (T-752/20), вимагаючи відшкодування шкоди, завданої саме публікацією звіту в пресі: матеріальної шкоди у вигляді зменшення обсягу бізнесу від традиційних партнерів і донорів (2,1 млн євро) та моральної шкоди через приниження честі, репутації та ділового іміджу (10 тисяч євро щомісяця з середини грудня 2015 року).
Загальний суд визнав, що з чотирьох заявлених IMG протиправних дій лише порушення обов’язку конфіденційності звіту OLAF має достатньо прямий причинний зв’язок із заявленою шкодою, — інші три (перевищення повноважень OLAF, помилки в правових підставах рекомендацій, порушення принципу належного адміністрування) стосувалися самого розслідування, а не витоку як такого.
Розглядаючи саме питання про витік, Загальний суд встановив: на момент першого витоку інформації до преси звіт уже перебував у розпорядженні не лише Комісії й OLAF, а й судових органів Франції та Бельгії, а також, імовірно, циркулював у Європейському Парламенті. З огляду на це Загальний суд вирішив, що Комісію не можна вважати «найкраще розташованою стороною» для доведення джерела витоку, а тому застосував звичайне правило — тягар доведення того, що саме Комісія стала джерелом витоку, лежить на самій IMG. Оскільки IMG не довела цього прямо (а розслідування самого омбудсмана ЄС і внутрішнє розслідування Комісії теж не встановили джерела), Загальний суд відхилив позов.
Ключова правова помилка, яку виправив Суд ЄС
Це центральний і найбільш системно значущий висновок рішення. Суд ЄС встановив, що Загальний суд застосував правило про тягар доведення навпаки.
Усталена практика (справа Leussink, 1986 рік) передбачає виняток із загального правила: якщо шкідлива подія могла статися з кількох різних причин, а установа ЄС не надала доказів, якій саме з цих причин вона зобов’язана, хоча сама установа перебуває в найкращому становищі для надання таких доказів, — невизначеність, що залишається, тлумачиться проти цієї установи.
Суд ЄС роз’яснив: саме тоді, коли на момент витоку документ уже перебував у розпорядженні кількох органів (створюючи невизначеність щодо джерела), і виникає потреба застосувати цей винятковий розподіл тягаря доведення — а не навпаки, як помилково вирішив Загальний суд, виключивши застосування цього правила саме через множинність можливих джерел. Якби документ перебував виключно в розпорядженні Комісії й OLAF, встановити джерело витоку було б і так очевидно, без потреби в спеціальному правилі; складність доведення виникає точно в протилежній ситуації.
Суд ЄС додатково підкреслив обсяг зобов’язань Комісії щодо звітів OLAF: вона повинна не лише забезпечити, щоб її власні служби не розголошували звіт, а й гарантувати, що отримувачі звіту (інші інституції ЄС, компетентні органи держав-членів) усвідомлюють власний обов’язок його не розголошувати, а також вживати заходів (наприклад, спеціальне маркування фізичних чи електронних копій звіту) для можливості встановити джерело витоку в разі його виникнення. Оскільки Комісія не довела дотримання цих обов’язків і не довела, що витік не може обґрунтовано вважатися таким, що походить із її власних служб, невизначеність тлумачиться на її шкоду, а витік визнається таким, що підлягає зарахуванню на рахунок Комісії, породжуючи її відповідальність.
Питання про вилучення правового висновку юридичної служби Комісії з матеріалів справи
Суд ЄС окремо підтвердив правильність рішення Загального суду вилучити з матеріалів справи правовий висновок Юридичної служби Комісії, який IMG додала до позову. Хоча цей документ теж просочився до преси до того, як IMG подала його в суд (і сама організація не була відповідальна за цей витік), Суд ЄС підтвердив: єдине релевantне питання — чи було розголошення документа санкціоноване самою установою чи судом ЄС, а не те, хто саме відповідальний за витік. Оскільки висновок не стосувався законодавчої процедури і не був виправданий переважним суспільним інтересом, а лише власним інтересом IMG у підкріпленні своєї позиції в спорі, вилучення документа з матеріалів справи не порушує ні принцип змагальності, ні принцип рівності сторін.
Питання строку позовної давності
Суд ЄС самостійно вирішив питання про застосування п’ятирічного строку позовної давності (стаття 46 Статуту Суду ЄС). Оскільки повний текст звіту опублікували 11 грудня 2015 року, а позов подали лише 21 грудня 2020 року — тобто більш ніж через п’ять років, — вимоги про відшкодування шкоди, яка виникла до 21 грудня 2015 року, визнані такими, що пропустили строк давності, і відхилені як неприйнятні.
Водночас Суд ЄС визнав: оскільки звіт залишався доступним на сайті New Europe й після цієї дати, кожне нове ознайомлення з ним нової особи могло завдавати організації нової, окремої моральної шкоди, а рішення партнерів чи донорів припинити співпрацю з IMG могло бути ухвалене й після 20 грудня 2015 року, завдаючи нової матеріальної шкоди. Щодо цієї частини шкоди — тієї, що виникла на чи після 21 грудня 2015 року, — позов не пропустив строку давності і підлягає розгляду по суті.
Результат
Суд ЄС встановив: перша умова відповідальності ЄС (протиправність поведінки Комісії — порушення обов’язку конфіденційності) та третя умова (причинний зв’язок між цим порушенням і шкодою, що виникла після 20 грудня 2015 року) — доведені. Однак Суд ЄС не має в своєму розпорядженні достатніх фактичних матеріалів, щоб самостійно встановити другу умову — чи справді настала (і в якому обсязі) заявлена шкода за цей період.
Відповідно, Суд ЄС:
- скасував рішення Загального суду від 28 червня 2023 року;
- відхилив позов як неприйнятний щодо всієї шкоди, що виникла до 21 грудня 2015 року;
- повернув справу на новий розгляд до Загального суду для встановлення факту й обсягу матеріальної та моральної шкоди, яка виникла на чи після 21 грудня 2015 року;
- питання судових витрат залишив відкритим до завершення розгляду.
Значення рішення
Це рішення істотно посилює позицію фізичних і юридичних осіб, згаданих у звітах OLAF, у спорах про відшкодування шкоди від несанкціонованих витоків таких звітів до преси: Суд ЄС чітко визначив, що саме розповсюдження конфіденційного звіту між кількома отримувачами (а не лише зберігання його виключно всередині Комісії) є типовою ситуацією, для якої призначений винятковий розподіл тягаря доведення на користь постраждалої особи, а не підставою для його виключення. Це покладає на Європейську Комісію активний обов’язок доводити вжиття конкретних технічних і організаційних заходів для запобігання й відстеження витоків (зокрема спеціальне маркування копій документів) — а не просто покликатись на невстановленість джерела витоку як на достатню підставу уникнути відповідальності.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.