Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися за вчинення
суспільно небезпечного діяння особою, яка досягла 11-річного віку та до досягнення нею віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, лише якщо під час постановлення ухвали про застосування цих примусових заходів така особа перебуває у неповнолітньому віці.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-1 КК. На підставі п. 3 ч. 2 ст. 105 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання без визначення його виду і розміру та застосовано до нього примусовий захід виховного характеру – передачу неповнолітнього ОСОБА_1 під нагляд батька ОСОБА_1 на строк 1 рік.
Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без зміни.
Позиція ККС: ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд
у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС погодилася з вимогою у касаційній скарзі прокурора, що на час прийняття рішення місцевим судом
ОСОБА_1 був повнолітньою особою, тому суд не мав застосовувати до нього примусові заходи виховного характеру, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
Проаналізувавши ч. 2 ст. 97, ст. 105 КК, ч. 2 ст. 500 КПК, колегія суддів дійшла
висновку, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані
виключно до неповнолітнього. Вони застосовуються, не лише за умови, що особа, яка після досягнення 11-річного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, а й якщо під час постановлення ухвали про застосування таких заходів, особа перебувала в неповнолітньому віці.
Таким чином, всупереч зазначеним вимогам закону суд першої інстанції
застосував примусові заходи виховного характеру до ОСОБА_1, який на момент
розгляду справи досяг повноліття, тобто неправильно застосував закон України
про кримінальну відповідальність та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Апеляційний суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування доводів прокурора, що аналогічні вимогам у касаційній скарзі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального
провадження здійснено без належної перевірки доводів прокурора, наведених
в апеляційній скарзі, та без надання обґрунтованих відповідей на них, у зв’язку
із чим рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК,
а тому, відповідно до ст. 438 цього Кодексу, воно підлягає скасуванню.
Детальніше з текстом постанови ВС від 10.06.2021 у справі No 303/2121/19 (провадження No 51-4826км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97657196