Відмова шахістам із вадами зору в наданні заохочень та пільг за спортивні досягнення на рівні з тими, хто таких вад не мав порушує Конвенцію

Обставини справи

Справа стосувалася імовірної дискримінації з боку національних органів влади шахістів із порушеннями зору (незрячих) – громадян держави-відповідача, які виграли медалі на ключових міжнародних змаганнях, а саме на Олімпіаді із шахів для незрячих (The Blind Chess Olympiad). На відміну від інших сербських спортсменів з інвалідністю та шахістів без порушень зору, які здобули аналогічні або схожі спортивні результати, заявники були позбавлені деяких фінансових пільг і нагород / виплат за свої досягнення, а також офіційного визнання почесною грамотою, що, за їхніми твердженнями, мало негативний вплив на їхню репутацію.

Між 1961 та 1992 роками четверо чоловіків виграли низку медалей у складі команди Югославії на Олімпіаді із шахів для незрячих. Заявник Б. завоював золоту медаль, а інші – срібні.

У 2006 році в Сербії було прийнято Указ про визнання спортивних досягнень та нагород, який передбачав національне визнання і заохочення, що передбачає почесну грамоту, пожиттєву щомісячну й одноразову грошову виплату. У 2007 році Федерація Сербії із шахів рекомендувала, аби шахістів, які завоювали медалі на міжнародних змаганнях, зокрема й заявників, було офіційно нагороджено спортивними відзнаками. Проте, на відміну від шахістів, які не мали порушень зору, зі схожими спортивними досягненнями, кандидатури заявників не були офіційно запропоновані Міністерством освіти і науки Уряду для відзнак.

В лютому 2007 року Федерація осіб із порушеннями зору Сербії звернулася до міністерства з листом, закликаючи його однаково ставитися до незрячих шахістів порівняно з іншими спортсменами та шахістами (з чи без інвалідності),
які досягли однакових чи схожих спортивних результатів. У липні 2009 року
Федерація Сербії із шахів та заявники знову звернулися із заявами до міністерства. Через три місяці міністерство поінформувало заявників, що вони
не відповідали вимогам законодавства, наведеним в Указі про визнання
спортивних досягнень та нагород, і що їх кандидатури не можуть бути
запропоновані.

Шахісти з порушеннями зору невідкладно звернулися з позовом проти держави, вимагаючи визнання факту дискримінації та відшкодування шкоди. Суд першої інстанції у квітні 2010 року ухвалив рішення на їх користь, присудивши їм відшкодування завданої шкоди, визнаючи їхнє право на почесну грамоту й пожиттєву щомісячну та одноразову грошову виплату за свої досягнення. Проте це рішення в липні 2011 року було скасовано за результатами апеляційного перегляду, а справу направлено на новий розгляд. Крім того, вимоги щодо почесної грамоти, пожиттєвої щомісячної та одноразової грошової виплати були визнані неприйнятними, оскільки апеляційний суд вважав, що вони стосуються питань адміністративного характеру, які не можуть бути вирішені цивільним судом.

Через чотири місяці суд першої інстанції знову ухвалив рішення на користь чотирьох чоловіків, установивши, що вони були піддані дискримінації, і присудив
кожному з них відшкодування шкоди та компенсацію судових витрат. Однак це
рішення було повністю скасовано апеляційним судом у червні 2012 року, який
відмовив у задоволенні позову, вказавши, що Олімпіада із шахів для незрячих не
була одним зі змагань, зазначених в Указі, і що в будь-якому разі вони могли
захистити своє право в межах адміністративного судочинства, проте цим не
скористалися.

В березні 2013 року Верховний суд відхилив касаційну скаргу заявників, зазначивши, що Олімпіада із шахів для незрячих не була одним зі змагань,
передбачених нормами про спортивні заохочення, і що жоден шахіст із
порушеннями зору не отримав заохочення, що означало відсутність різниці в
поводженні між самими шахістами з порушеннями зору.

Четверо чоловіків звернулися зі скаргою до Конституційного суду. Незважаючи на підтримку Міжнародної федерації із шахів, яка вважала рівними шахістів із порушеннями зору та без них, у грудні 2015 року Конституційний суд установив відсутність дискримінації заявників, оскільки їхні медалі не були завойовані на змаганнях, зазначених в Указі про визнання спортивних досягнень і нагород.

Шахісти з порушеннями зору скаржилися, що органи влади піддали їх дискримінації, позбавивши деяких фінансових заохочень, а саме пожиттєвої
щомісячної та одноразової грошової виплати, на відміну від інших спортсменів (з
інвалідністю чи без) і шахістів без порушень зору, які перемогли на схожих
міжнародних змаганнях. Також заявники вказували на заподіяння шкоди своїй
репутації, адже вони не отримали почесних грамот.

Оцінка Суду

ЄСПЛ розглянув скарги з точки зору статті 1 Протоколу No 12 до Конвенції.

ЄСПЛ відхилив заперечення Уряду про невичерпання національних засобів правового захисту, підкресливши, що скарги стосувалися тверджень про
дискримінацію і що незрячим шахістам було нерозумно вимагати відшкодування на основі антидискримінаційного законодавства, яке конкретно передбачало різні форми допомоги потерпілим від дискримінаційного ставлення, а також
відшкодування завданої майнової та моральної шкоди. Подання
адміністративного позову не дало б більших шансів на успіх. Крім того,
Конституційний суд не відхиляв їхні скарги з підстави того, що вони належним
чином не використали інших засобів правового захисту.

ЄСПЛ вже вказував, що держави мають досить обмежену свободу розсуду при встановленні різного правового регулювання для осіб з інвалідністю. Прийняті Парламентською асамблеєю Ради Європи Рекомендації та Конвенція про права осіб з інвалідністю наголошували на важливості захисту осіб з інвалідністю від дискримінаційного поводження. Оскільки сербські органи влади вирішили запровадити систему визнання спортивних досягнень та заохочень, вони мають це робити у спосіб, сумісний зі статтею 1 Протоколу No 12 до Конвенції.

Хоча сербські органи влади законно можуть зосереджуватися на високих
спортивних досягненнях і найважливіших змаганнях у своїй заохочувальній
системі, ними не було продемонстровано, чому високі нагороди, завойовані
заявниками як шахістами з порушеннями зору, були менш значущими, аніж
схожі медалі, завойовані шахістами без таких порушень. Престиж гри чи вид
спорту не має залежати від того, беруть у них участь особи з інвалідністю або ні.
Крім того, ЄСПЛ відзначив, що сам указ поставив Олімпійські та Паралімпійські
ігри в один ряд, тим самим визнавши досягнення спортсменів та спортсменок з
інвалідністю як такі, що заслуговують рівного визнання. До того ж різниця між
олімпійськими та неолімпійськими видами спорту, що використовувалася в ролі
аргументу Урядом, не мала жодного значення, оскільки Олімпіада із шахів для
зрячих гравців, зазначена в переліку змагань указу, не була частиною Олімпійських або Паралімпійських ігор.

Тому ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність об’єктивного та розумного
виправдання в іншому поводженні із шахістами з порушеннями зору на основі
їхньої інвалідності. Тому було порушено статтю 1 Протоколу No 12 до Конвенції.

Висновок

Порушення статті 1 Протоколу No 12 до Конвенції (загальна заборона дискримінації).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 25 січня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.