Обставини справи
Справа стосувалася судового розгляду щодо заявника – посадовця колишнього банку «Kaupþing» – за вчинення шахрайства шляхом зловживання службовим становищем після фінансової кризи 2008 року. Заявника, не інформуючи про його статус як підозрюваного, допитали. Інформація про активи одного із суддів у цьому банку з’явилася лише після ухвалення остаточного рішення в його справі.
Глобальна ліквідна криза 2008 року насамперед відобразилася на ісландському банківському секторі. Три найбільші банки збанкрутіли, зокрема «Kaupþing», директором кредитного відділу та членом кредитного комітету якого був заявник.
Унаслідок банківської кризи було створено спеціальну прокуратуру. Вона
розпочала декілька розслідувань щодо банку «Kaupþing», у тому числі стосовно
заявника. В межах розслідування спеціальний прокурор прослуховував телефон
заявника.
Під час двох таких розслідувань заявника було допитано як свідка. В рамках процедури допиту з розслідування Holt у 2010 році заявник не користувався допомогою захисника та, імовірно, не був поінформований про наявність у нього цього права. Коли заявника вдруге допитали у 2011 році у зв’язку із цим розслідуванням, його адвокат був присутнім і заявник дізнався про те, що є підозрюваним. Під час кожної розмови заявника інформували про його право зберігати мовчання та не свідчити проти себе під час допиту.
У 2013 році заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні семи епізодів шахрайства шляхом зловживання службовим становищем. Заявникові двічі не вдавалося припинити провадження у справі через прослуховування його телефону та надання протоколів його розмов як доказів.
26 червня 2015 року районний суд визнав заявника винним за шістьома
епізодами шахрайства, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі на
два роки і шість місяців. Заявник оскаржив цей вирок, пізніше вказавши, що його допитували як свідка, а не підозрюваного, а тому провадження у справі має бути припинено.
Верховний суд частково скасував вирок суду першої інстанції, засудивши заявника за всіма сімома епізодами злочинної діяльності.
У 2016 році в ЗМІ з’явилася інформація про інвестиційні портфелі суддів Верховного суду, деякі з яких своїх акцій не декларували. Один суддя, який
входив до складу колегії суддів у справі заявника, володів частками «Kaupþing» разом зі значними активами «Landsbanki». Цінність цих акцій унаслідок
банкрутства цих банків була фактично знищена.
Посилаючись на пункт 1 та підпункти (а) та (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що суддя В. М. М., засідаючи у складі колегії суддів у справі,
порушив його право на незалежний та неупереджений суд і що він давав
показання прокурору, не знаючи, що є підозрюваним, а тому не мав можливості
скористатися своїми правами на захист.
Оцінка Суду
Пункт 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги незалежного та неупередженого суду
ЄСПЛ повторив, що упередженість може бути виявлена в переконаннях чи поведінці окремого судді, або колегії суддів, і в такому разі суд в цілому не надає
гарантій, необхідних для забезпечення справедливості. ЄСПЛ у справі Sigrнрur
Elнn Sigfъsdуttir v. Iceland (no. 41382/17) конкретно вказав, що для того, щоб
поставити під сумнів неупередженість судді, його фінансові інтереси мають
безпосередньо стосуватися справи.
На думку ЄСПЛ, втрати судді В. М. М. в банку «Kaupþing» були мінімальні (приблизно 140 євро на час подій) і явно не досягали того рівня, аби поставити
під сумнів його неупередженість. Крім того, його втрати в інших банках не могли
ставити під сумнів його неупередженість щодо банку «Kaupþing».
Тому порушення Конвенції щодо вимог незалежного та неупередженого суду не було.
Пункт 1 та підпункти (а) та (с) пункту 3 статті 6 Конвенції
З урахуванням того, що спеціальний прокурор санкціонував прослуховування телефону заявника, обґрунтовуючи це підозрою імовірної участі останнього в злочинній діяльності й порушуючи, зрештою, проти нього кримінальне провадження, ЄСПЛ переконаний у тому, що на час допиту заявник був підозрюваним. Тому він мав би мати кримінальний захист за пунктом 3 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ зауважив, що хоча заявника поінформували про обов’язок казати правду та право не свідчити проти себе, він не був чітко повідомлений про свій статус як підозрюваного. Крім того, первинно заявника не інформували про право на правову допомогу, що привело ЄСПЛ до висновку, що заявникові така допомога надана не була. Таким чином, жодних вагомих підстав для обмеження права на адвоката не було.
ЄСПЛ підкреслив твердження Уряду про те, що заявник безпосередньо не робив інкримінувальних заяв під час допитів. Однак він надав показання про процес прийняття рішень у банку та свою роль у цьому. ЄСПЛ повторив, що право не свідчити проти себе не обмежується фактичними зізнаннями чи безпосередньо інкримінувальними заявами; для цього достатньо суттєво вплинути на становище обвинуваченого. Зауважуючи також прослуховування телефону заявника спеціальним прокурором, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд не продемонстрував, як розслідування не порушило справедливості провадження.
Крім того, національні суди, розглянувши скаргу заявника, не вважали, що він не
був поінформований про свій статус як підозрюваного під час допиту.
Отже, було порушено пункт 1 і підпункти (а) та (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.
Висновок
Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) щодо вимоги незалежного та неупередженого суду.
Порушення пункту 1 і підпунктів (а) та (с) пункту 3 статті 6 Конвенції щодо права бути невідкладно поінформованим про обвинувачення / права на правову допомогу за своїм вибором.
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 15 березня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.