Про наявність неконкретизованого умислу в обвинуваченої на спричинення шкоди здоров’ю потерпілого свідчить, зокрема, конфлікт між обвинуваченою і потерпілим, під час якого обвинувачена висловила намір вбити потерпілого та скористалася зарядженою пневматичною зброєю, достовірно знаючи про це, для здійснення пострілу в його голову. Такі обставини свідчать про те, що обвинувачена розраховувала на особливу вразливу дію пневматичної зброї і такі можливі неконкретизовані наслідки, як поранення потерпілого, від якого його здоров’ю буде спричинена шкода, і хоча не бажала, але свідомо припускала такі наслідки.
Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи
неповнолітньою, перебуваючи у гаражному приміщенні, в ході сварки на ґрунті
раптово виниклих неприязних відносин, здійснила постріл в голову ОСОБА_2 з пневматичної рушниці, чим заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК.
Апеляційний суд змінив цей вирок в частині цивільного позову. В решті вирок
залишив без зміни.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що дії ОСО БА_1 слід кваліфікувати за ст. 128 КК як необережне тяжке тілесне ушкодження, оскільки не доведено умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС констатує, що дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.
Розмежування складів злочинів передбачених ч. 1 ст. 121 КК (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та ст. 128 КК (необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) здійснюється як за об’єктивною, так і суб’єктивною
стороною.
При визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом
вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням
особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних
наслідків та ставленням до цих наслідків.
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об’єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров’я іншої людини,
шкідливими наслідками, що настали для здоров’я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв’язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений із прямим або непрямим умислом (умисна форма вини).
Поряд з цим, кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об’єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі
або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але суб’єктивна сторона злочину є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого чи
середньої тяжкості тілесних ушкоджень і вона проявляється у необережній формі вини.
Як встановлено за результатами судового розгляду, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
виник конфлікт, у ході якого вона сказала йому: «за такі слова хочеться тебе вбити», після чого потерпілий взяв пневматичну рушницю, зарядив її, подав прикладом вперед і сказав: «стріляй». Потім, ОСОБА_1 здійснила постріл в голову ОСОБА_2. Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_1 умисно здійснила постріл з пневматичної гвинтівки в голову потерпілому, для цього, як встановив суд,
необхідно було докласти певних зусиль, зокрема натиснути на механічний гачок. Крім того, засуджена достовірно знала, що гвинтівка заряджена, це підтвердили в суді свідок – очевидець і потерпілий. Тому, стріляючи в голову останнього, вона розраховувала на особливу вразливу дію застосованого знаряддя і такі можливі наслідки, як поранення потерпілого, від якого його здоров’ю буде спричинена шкода, і хоча не бажала, але свідомо припускала такі наслідки. При цьому тяжкість цих наслідків у свідомості ОСОБА_1 не була конкретизована, тобто вона діяла з непрямим умислом. У таких випадках, особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Детальніше з текстом постанови ВС від 15.09.2022 у справі No 577/195/20 (провадження No 51-4465км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354721.