Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК, та виправдано у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд залишив вказане судове рішення без зміни.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС: спростовуючи доводи у касаційній скарзі прокурора про істотність порушення вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки цими судами не надано оцінки ряду доказів із точки зору належності та допустимості, не зазначено мотивів, з яких суд відкидає одні докази та бере до уваги інші, ККС відзначає наступне. Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов’язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов’язок, передбаченийст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред’явлено обвинувачення.
ККС наголошує, що предмет доказування у конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення відрізняються за об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Пред’являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 колегія суддів ККС установила, що суд першої інстанції повно й усебічно розглянув обставини провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях і не підтверджується об’єктивними, достовірними доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства.
Зокрема, з матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду в суді першої інстанції судом було досліджено основні докази обвинувачення, а саме два протоколи пред’явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_3, який у ході цієї слідчої дії повідомив, що зможе впізнати особу, яка заподіяла тілесні ушкодження ОСОБА_2, та серед інших осіб упізнав ОСОБА_1.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що перед пред’явленням особи для впізнання слідчий показував ОСОБА_3 відео з камер спостереження за участю ОСОБА_1, тобто фактично провів впізнання за матеріалами відеозапису, що підтвердив і свідок ОСОБА_3 безпосередньо у судовому засіданні.
Ураховуючи вимоги КПК, передбачені у частинах 1, 6 ст. 228 КПК, ККС дійшов висновку, що заборонено попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи, що обумовлено властивостями людської психіки, оскільки краще запам’ятовується і відтворюється той образ людини, що сприйнятий пізніше. Крім того, неприпустимо також проводити повторне пред’явлення особи для впізнання тій самій особі, яка впізнає, та за тими самими ознаками.
Беручи до уваги наведене вище, а також на підставі ст. 86 КПК, ККС вважає, що суд першої інстанції правильно визнав протоколи пред’явлення особи для впізнання недопустимими доказами, оскільки вони отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, отже не можуть бути використані для прийняття процесуального рішення, а суд не може на них посилатись при ухваленні вироку.
Тому колегія суддів ККС не виявила істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення.
Детальніше з текстом постанови ККС від 02.02.2021 у справі No366/1365/17 (провадженняNo51-5752км19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738005