Обставини справи
Справа стосувалася заявниці, яка перенесла операцію з видалення грудей на підставі помилкового діагнозу (рак). Вона скаржилася на наслідки хірургічного
втручання та на результат провадження, яке вона порушила в національних судах.
У січні 2008 року заявниця звернулася до онколога з приводу пухлини, яку вона
виявила в лівій груді. Лікар-онколог зробив аналізи й порадив хіміотерапію та операцію. Заявниця пройшла хіміотерапію, яка привела до зникнення підозрілої
ґулі. Проте лікар-онколог все ж порадив їй пройти операцію.
Пізніше, у квітні 2008 року, хірург У. О. Д. видалив ліву молочну залозу заявниці
разом із деякими м’язами та лімфатичними вузлами, які її оточували.
У 2010 році заявниця звернулася до ендокринолога, який переглянув її медичну
документацію та поставив під сумнів діагноз. Подальше дослідження зразків тканин, узятих після операції, показало, що вона страждала від доброякісного захворювання грудей, а не від раку.
Вважаючи, що стала жертвою медичної недбалості, заявниця скористалася
доступними їй національними засобами правового захисту.
У травні 2010 року заявниця ініціювала порушення кримінальної справи проти обох лікарів (онколога і хірурга) за завдання тілесних ушкоджень, але в липні 2014 року прокуратура вирішила припинити справу після того, як дійшла висновку, що операція була проведена правильно, хоча рішення про її проведення було пов’язане з неправильним діагнозом. У прокуратурі, зокрема, зазначили, що поведінка онколога була медичною недбалістю, але кримінальне провадження проти нього закінчилося. Щодо хірурга суд дійшов висновку, що він виконав належну хірургічну процедуру з огляду на діагноз онколога і що в його випадку повинна застосовуватися презумпція точності діагнозу фахівця .
Потім заявниця подала цивільний позов щодо встановлення медичної недбалості відповідно до Закону No 95/2006 проти обох лікарів. Однак апеляційний суд вирішив, що онколог не порушив застосовних професійних правил і діяв з обережністю та розсудливістю, яких вимагає професія, оскільки існувала невизначеність щодо того, чи сталася діагностична помилка. Крім того, окружний суд вирішив, що хірург не проявив медичної недбалості, і дійшов висновку, що не було жодних професійних стандартів, які вимагали б від нього переглянути діагноз онколога.
У лютому 2013 року заявниця також подала позов у межах деліктного законодавства, який досі розглядається в національних судах.
Зрештою проти обох лікарів було порушено провадження перед Дисциплінарною
комісією, яка встановила, що лікування раку здійснювалося неправильно і що онколог не дотримувався відповідних стандартів професійної поведінки. Крім
того, Дисциплінарна комісія взяла до відома смерть хірурга та припинила проти
нього дисциплінарне провадження.
Посилаючись на статті 2, 6 та 8 Конвенції, заявниця скаржилася на те, що її ліву
молочну залозу було видалено через помилковий діагноз (рак). Вона також
скаржилася на результати судового розгляду в національному суді, згаданого вище. ЄСПЛ вирішив розглянути її скарги виключно за статтею 8 Конвенції.
Оцінка Суду
ЄСПЛ зауважив, що нормативно-правова база, встановлена законодавство Румунії, разом із низкою процесуальних засобів правового захисту на вибір може
здатися корисною для потенційних сторін у судовому процесі. Однак у справі
заявниці різні провадження, які вона порушила, мали різні результати. Наприклад, як у кримінальних, так і в дисциплінарних справах (незалежно від їхніх відповідних результатів) було встановлено неналежність виконання лікарем-онкологом своїх професійних обов’язків, тоді як провадження відповідно до Спеціального закону No 95/2006 виключило таке встановлення відповідальності.
Крім того, правовий механізм, який діяв згідно з румунським законодавством,
виявився слабким і громіздким у справі заявниці. Суди вирішили призупинити
розгляд інших проваджень (можлива причина того, чому закінчився час для
притягнення до відповідальності онколога, а дисциплінарну справу довелося
припинити після смерті відповідача-хірурга). Справді, заявниця вирішила
використати всі засоби правового захисту, доступні їй відповідно до закону, але ЄСПЛ не міг звинувачувати її в цьому. На думку ЄСПЛ, було зрозуміло, що вона
хотіла отримати роз’яснення фактів щодо її ситуації та компенсацію за завдану, на її думку, шкоду. Однак справа про деліктне правопорушення – єдине провадження, в якому така компенсація, в принципі, може бути передбачена, залишалася незавершеною впродовж 9 років після того, як заявниця подала її до суду, і через 14 років після того, як вона проконсультувалася з лікарем і перенесла операцію.
ЄСПЛ дійшов висновку, що у справі заявниці правовий механізм, який діяв згідно з румунським законодавством, не забезпечив ефективності, яка вимагається відповідно до його усталеної практики. ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.
Висновок
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 30 серпня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.