Обставини справи
Посилаючись на статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного
життя), заявник стверджував, що дані, які відображають його передбачувану
сексуальну орієнтацію, були зібрані та збережені EFS (Французька служба донорства крові) в умовах, що порушують цю статтю Конвенції. Окрім того, посилаючись на статтю 8 Конвенції окремо та в поєднанні зі статтею 14 Конвенції (заборона дискримінації), він скаржився на відмову його пропозиціям здати кров у 2004, 2006 і 2016 роках.
У 2004 році заявник пішов здати кров, але відмовився відповідати на запитання про його статеве життя, які йому ставили під час медичного опитування. Крім того, виключно внаслідок цієї відмови, він був зареєстрований EFS як особа, що не має права здавати кров через протипоказання, зазначене на постійній основі
для чоловіків, які мали статеві зносини з іншими чоловіками. Його пропозиція здати кров була відхилена на цій підставі. Апеляції заявника були безуспішними.
Оцінка Суду
1. Чи було втручання?
Особисті дані, які свідчили про те, що заявнику було приписано протипоказання до донорства крові, яке використовувалося відповідно до національного
законодавства для чоловіків, які мали сексуальні стосунки з іншими чоловіками, були зібрані та збережені в базі даних, яка спочатку контролювало одне з відділень EFS. Ці дані містили явну інформацію про передбачуване статеве життя та сексуальну орієнтацію заявника. Той факт, що протипоказання було зареєстровано просто посиланням на кодекс, а не явним описом сексуальної поведінки, не був вирішальним. Крім того, будь-які дані, зібрані у 2004 році, мали зберігатися до 2278 року. Тож мало місце втручання у право заявника на повагу до його приватного життя.
2. Чи мало втручання правову основу?
Відповідно до національного законодавства для медичних цілей був виняток щодо заборони збору та обробки даних про здоров’я чи статеве життя осіб. Обробка таких даних була дозволена, коли це було необхідно для «управління медичними послугами», і національні органи влади мали дискреційні повноваження створювати таку базу даних.
Передбачуваність цієї правової основи слід було оцінити в її правовому контексті. У відповідний час стаття 18 Директиви 2002/98/ЄС вимагала запису результатів процедур оцінки та обстеження донора. Наказ від 10 вересня 2003 року передбачав ведення «електронної картотеки даних донорів», яка містить «будь-які тимчасові або постійні протипоказання до донорства з використанням кодування» щодо окремих донорів. Ці законодавчі межі, взяті в цілому, достатньо точно визначили обсяг і умови здійснення дискреційних повноважень, наданих національним органам влади, і таким чином дали змогу заявнику регулювати свою поведінку (або продовжувати, або відмовлятися від своєї пропозиції здавання крові) з повним усвідомленням наслідків. Отже, втручання було здійснене згідно із законом.
3. Чи переслідувало втручання законну мету?
Втручання, про яке йдеться, переслідувало законну мету захисту здоров’я.
Велика кількість людей була інфікована ВІЛ або вірусами гепатиту через переливання небезпечних компонентів крові у Франції, як і в багатьох Договірних державах, до того, як були розроблені та широко поширені методи виявлення, інактивації та знищення патогенів. Міжнародні правові документи були ухвалені у відповідь на цю серйозну кризу в галузі охорони здоров’я і переслідували ту саму мету захисту громадського здоров’я. Крім того, позитивні зобов’язання, що випливають із статті 2 Конвенції, вимагали нормативної бази, згідно з якою лікарні мали забезпечити захист життя своїх пацієнтів, уживаючи відповідних заходів.
4. Чи було втручання необхідним?
Збір та зберігання персональних даних, що стосуються результатів процедур
відбору кандидатів на донорство, зокрема щодо будь-яких підстав для відмови
від донорства, сприяло забезпеченню безпеки крові. Немає необхідності
досліджувати, чи могли бути використані інші критерії відбору донорів, збір і збереження даних, про які йде мова, оскільки вони ґрунтувалися на відповідних і достатніх підставах.
З огляду на конфіденційність указаних персональних даних, які містили вказівки на сексуальну орієнтацію заявника, було особливо важливо переконатися, що вони відповідають вимогам якості, викладеним у статті 5 Конвенції Ради Європи
про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних. Було особливо важливо, щоб такі дані були точними й за необхідності підтримувалися в актуальному стані, а також були відповідними, релевантними, не були надмірними щодо цілей обробки та зберігалися не довше, ніж це було необхідно. Крім того, спірні дані, які стосувалися конфіденційності заявника, були зібрані та збережені без прямої згоди заявника. Отже, Суд повинен був суворо провести цю перевірку.
По-перше, точність персональних даних необхідно було оцінити у світлі мети, для якої вони були зібрані. У розглянутій обробці даних метою цієї категорії даних було забезпечення дотримання певного протипоказання до донорства, яке на той час було постійно встановлено національним законодавством.
Для цього мала бути точна і фактична база. Однак заявнику було приписано
конкретне протипоказання для чоловіків, які мали статеві зносини з іншими
чоловіками, лише на тій підставі, що він відмовився відповідати на запитання, що стосувалися його статевого життя, під час медичного опитування перед
донорством. Жоден з елементів, представлених на оцінку лікаря, не дозволив
би зробити такий висновок щодо сексуальної поведінки заявника. Утім, ця причина виключення з донорства була зареєстрована та збережена. Зібрані дані ґрунтувалися лише на припущеннях без будь-якої доведеної фактичної бази. Влада повинна була продемонструвати точність зібраних даних. Крім того, дані не були оновлені після протестів і скарг заявника.
До того ж було недоречно збирати особисті дані, пов’язані із сексуальною
орієнтацією особи виключно на підставі припущень чи здогадів. Крім того, для досягнення мети безпеки крові було б достатньо вести облік відмови заявника
відповідати на запитання, що стосуються його сексуальної належності, оскільки лише цього фактора було б достатньо, щоб виправдати відмову дозволити йому здавати кров.
Також Уряд не довів, що на той час період зберігання даних, про які йдеться,
регулювався таким чином, щоб він не міг перевищувати час, необхідний для цілей збору даних. Тоді як дані, про які йдеться, були зібрані у 2004 році, ІТ-інструмент, використовуваний EFS, передбачав їх збереження до 2278 року, таким чином даючи змогу використовувати їх неодноразово. Станом на 26 травня 2016 року, майже через 12 років після збору, дані, пов’язані з підставою для виключення, все ще були у файлі. У зв’язку із цим термін зберігання даних необхідно було регулювати для кожної з відповідних категорій даних і переглядати, якщо змінилися цілі збору даних. З огляду на послідовну практику EFS надмірна тривалість періоду зберігання даних уможливила неодноразове використання цих даних проти заявника, що призвело до його автоматичного виключення з донорства крові.
З огляду на зазначене очевидно, що держава-відповідач перевищила свої межі
розсуду в цьому питанні.
Висновок
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 вересня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.