Правочин має бути реальним, а його виконання повинно підтверджуватись належними та допустимими доказами: КЦС ВС

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив стягнути солідарно відповідачів: 548 009,00 грн невикористаних коштів під час виконання договору доручення від 13 квітня 2013 року; 859 246,72 грн інфляційних втрат у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання; 72 472,31 грн трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання; 275 255, 58 грн відшкодування не отриманого доходу від продажу квартири  АДРЕСА_1 ; 477 699,47 грн відшкодування упущеної вигоди по банківському вкладу (депозиту) № 008/04/140058 від 11 квітня 2014 року; 227 664,00 грн відшкодування не отриманого доходу від продажу нежитлового приміщення № 15 на АДРЕСА_2 ; 249 774,72 грн відшкодування упущеної вигоди по банківському вкладу (депозиту) № 028/12/12/0058 від 24 листопада 2014 року; 863 262,00 грн відшкодування упущеної вигоди від невикористання за призначенням (здачі в оренду) квартир  АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ; 351 293,00 грн витрат на підключення квартир та нежитлового приміщення до електричних мереж та витрат на проведення будівельних робіт, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначав, що 13 квітня 2013 року уклав з ОСОБА_2 договір доручення, за умовами якого він довірив, а відповідач зобов`язався здійснити від його імені та за його кошти будівництво чотирьох квартир і нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_2 .

На момент підписання договору він передав ОСОБА_2  кошти в сумі 880 000 грн в рахунок оплати вартості робіт та будівельних матеріалів, необхідних для будівництва чотирьох квартир і підвального приміщення.

У договорі доручення сторони узгодили вимоги до технічних характеристик вказаних об`єктів, а  ОСОБА_2  взяв на себе зобов`язання здійснити будівництво будинку і здати його в експлуатацію до 30 грудня 2014 року.

При цьому договір доручення ОСОБА_2 уклав під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала нотаріально посвідчену згоду на укладення вказаного договору в інтересах сім`ї.

В подальшому він уклав з ОСОБА_2 попередній договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5, а також нежитлового (підвального) приміщення АДРЕСА_6 .

Вказаними договорами були визначені основні технічні характеристики квартир.

Виконуючи умови вказаних договорів він оплатив вартість будівництва, а після введення будинку в експлуатацію отримав свідоцтва про право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна та зареєстрував своє право власності на квартири і нежитлове приміщення.

Разом з тим, на момент передачі йому у власність квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а також нежитлового (підвального) приміщення АДРЕСА_6 , технічний стан цих об`єктів не відповідав технічним характеристикам, що були обумовлені укладеними між сторонами договорами. Зокрема, до квартир не підведене електропостачання, всередині приміщень на стінах та підлозі відсутня штукатурка та стяжка відповідно, сантехніка та електрокотли опалення не встановлені.

Починаючи з осені 2014 року відповідач постійно обіцяв виконати всі роботи по усуненню недоліків, однак на початку літа 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перестали спілкуватись з ним.

Грошові кошти, одержані за договором доручення, ОСОБА_2 використав  не тільки для будівництва будинку, але й в інтересах сім`ї. Крім того, після здачі будинку в експлуатацію подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклало між собою нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя, внаслідок чого ОСОБА_3 є власником квартир у будинку АДРЕСА_2 . За таких обставин ОСОБА_3 повинна також відповідати за невиконання її чоловіком умов взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи вартість будівельних матеріалів та робіт, затрачених ОСОБА_2 на будівництво квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та нежитлового приміщення АДРЕСА_6 станом на 08 травня 2014 року становить 331 991 грн.

Враховуючи, що грошові кошти, які ОСОБА_2 отримав від нього на будівництво, були не в повному обсязі використані за призначенням, а витрачені на свій розсуд в інтересах сім`ї, грошові кошти в сумі 548 009,00 грн мають бути стягнуті з відповідачів солідарно на його користь. Окрім того, на його користь підлягають стягненню інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов`язання в сумі 859 246, 72 грн та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 72 472, 31 грн.

Оскільки ОСОБА_2 порушив зобов`язання за договором доручення, йому було завдано збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди) від неможливості продажу квартири АДРЕСА_1 за 275 255, 58 грн та у зв`язку з цим непоповнення банківського вкладу (депозиту) за договором № 008/04/140058 від 11 квітня 2014 року і отримання відсотків в сумі 479 004,80 грн.

Також, внаслідок неправомірних дій відповідача він був позбавлений можливості скористатись своїм правом на вільне розпорядження майном – продаж нежитлового приміщення АДРЕСА_6 за обумовленою ціною 227 664, 00 грн, та у зв`язку з цим було зірвано виконання договору банківського вкладу (депозиту) № 028/12/12/0058 від 24 квітня 2014 року, згідно якого він мав отримати прибуток від розміщення вказаних коштів в сумі 250 358, 12 грн.

Крім того, квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 він планував здавати в оренду, тому загальний розмір упущеної вигоди складає 863 262,00 грн.

Витрати на будівельні та оздоблювальні роботи вищевказаних об`єктів нерухомості згідно висновку судової незалежної експертизи України від 27 липня 2017 року становлять 136 793, 00 грн.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 1 892 830,77 грн, з яких: 880 000,00 грн – основна сума боргу за неналежне виконання зобов`язання, 877 360,00 грн – інфляційні втрати; 135 470, 77 грн – три проценти річних від простроченої суми.

Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 13 квітня 2013 року уклав з ОСОБА_1 договір доручення, предметом якого є будівництво об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 . Пунктом 4. 2. цього договору передбачено, що довіритель передає повіреному готівкові кошти, необхідні для виконання дій згідно цього договору за графіком в один етап в сумі 880 000,00 грн. Документом, що підтверджує внесення вищезазначених коштів є розписка повіреного, але ОСОБА_1 грошові кошти на виконання вимог договору доручення не передав, а він у свою чергу розписку не писав та не видавав її відповідачу.

23 вересня 2013 року на виконання договору доручення сторони уклали попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 . Відповідно до пункту 4.1. попереднього договору ОСОБА_1 повинен був виконати зобов`язання та передати йому кошти в сумі 32 250 доларів США, однак він умови попереднього договору в частині оплати не виконав.

ОСОБА_1 , не виконавши зобов`язання належним чином 13 квітня 2013 року, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, тому з нього підлягає стягненню сума боргу, інфляційні втрати та три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : грошові кошти у сумі 548 009,00 грн, які не були використані під час виконання договору доручення від 13 квітня 2013 року; 859 246,72 грн інфляційних втрат у звязку з простроченням грошового зобов`язання; 72 472, 31 грн трьох процентів річних; 275 255, 58 грн на відшкодування не отриманого доходу від продажу квартири АДРЕСА_1 ; 477 699, 47 грн на відшкодування упущеної вигоди по банківському вкладу (депозиту) №008/04/140058 від 11 квітня 2014 року; 227 664, 00 грн на відшкодування не отриманого доходу від продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_6 ; 249 774, 72 грн на відшкодування упущеної вигоди по банківському вкладу (депозиту) №028/12/12/0058 від 24 листопада 2014 року; 863 262, 00 грн на відшкодування упущеної вигоди від невикористання за призначенням (здача в оренду) квартир АДРЕСА_3,АДРЕСА_4,АДРЕСА_5 ; 351 293,00 грн витрат на підключення квартир та нежитлового приміщення до електричних мереж та проведення будівельних робіт.

Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні первісного позову в іншій частині відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що отримані ОСОБА_2 від  ОСОБА_1 грошові кошти за договором доручення були не в повному обсязі використані при будівництві об`єкта нерухомості, а використані ним на власний розсуд в інтересах сім`ї, тому різниця коштів має бути стягнута солідарно з відповідачів на корить позивача разом з інфляційними втратами та трьома процентами річних від простроченої суми.

Внаслідок невиконання зобов`язань за договором доручення ОСОБА_1 також заподіяно збитки у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди) від неможливості продажу однієї квартири і нежитлового приміщення та здачі інших квартир в оренду, а також неможливості укладення договорів банківського вкладу (депозиту), згідно яких він мав отримати прибуток від розміщення вказаних коштів.

Крім того позивачу підлягають відшкодуванню витрати на підключення квартир та нежитлового приміщення до електричних мереж та витрати на проведення будівельних і оздоблювальних робіт вказаних об`єктів нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вимог про стягнення боргу та їх взаємовиключність з первісними позовними вимогами. Також ОСОБА_2 при зверненні до суду за захистом свого порушеного права пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем за зустрічним позовом.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договором доручення від 13 квітня 2013 року встановлено обов’язок повіреного видати довірителю розписку, яка свідчить про виконання останнім оплати за цим договором. В матеріалах справи відсутня розписка ОСОБА_2 про отримання грошових коштів на виконання умов договору доручення і ОСОБА_1 не зміг надати її копію або оригінал на вимогу суду.

Відповідно до частини першої статті 1007 ЦК України та пункту 3.1.1. договору доручення довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Однак після укладення договору доручення ОСОБА_1 у встановленій законом формі довіреність ОСОБА_2 на представництво своїх інтересів не видавав, тому відсутні підстави вважати, що сторони приступили до виконання умов договору доручення.

З договору доручення вбачається, що в ньому відсутні будь-які погоджені технічні характеристики квартир та нежитлового приміщення, окрім того, відповідно до умов договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання організувати лише будівництво будинку АДРЕСА_2 , а не конкретно визначених квартир та нежитлового приміщення. Вказаним договором не визначено обов’язок ОСОБА_2 з внутрішнього оздоблення квартир та приміщень.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 не довів виникнення у  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 грошового зобов`язання за договором доручення від 13 квітня 2013 року.

Помилковими є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском позовної давності та недоведеністю позовних вимог, оскільки відмова у позові з підстав пропуску позовної давності можлива у разі обґрунтованості вимог. Зважаючи на встановлені у справі обставини у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з огляду на його необґрунтованість.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні первісного позову і залишити в цій частині в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2019 року про задоволення первісного позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що з огляду на умови договору доручення його правова природа не може бути визначена виключно як правовідносини, що передбачають виконання певного доручення у розумінні положень глави 68 ЦК України, оскільки сукупність його умов фактично регулює інвестування грошових коштів у будівництво з метою одержання певного прибутку.

Апеляційний суд застосував положення законодавства, які регулюють будівельний підряд, що не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до умов договору він не міг бути визначений замовником будівництва, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 не перебуває у його користуванні.

Саме застосування законодавства, що регулює інвестиційну діяльність і  обумовлює наявні у справі розрахунки недоотриманого ним доходу (упущеної вигоди).

Помилковими є  висновки апеляційного суду про те, що сторони договору не приступили до виконання його умов з огляду на те, що він не видав довіреність на ім’я Хорькова Д. Б на вчинення відповідних правочинів щодо спорудження будинку та не здійснив оплату за договором.

Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в обумовленому договором доручення розмірі підтверджується пунктом 4. 2. договору, відповідно до якого оплата послуг ОСОБА_2 за договором здійснена за визначеним сторонами графіком в один етап, тобто на момент підписання договору грошові кошти у розмірі 880 000 грн були сплачені відповідачу готівкою.

Закон не вимагає від сторін договору жодного документального підтвердження факту оплати довірителем наданих послуг повіреним.

Наявність отриманих ним від ОСОБА_2 документів на право власності на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_2 свідчить про те, що він у повному обсязі сплатив грошові кошти за договором доручення.

ОСОБА_2 не надав належні і допустимі докази того, що будівництво спірної нерухомості проводилося за його особисті кошти.

Апеляційний суд безпідставно не врахував наявні в матеріалах справи підтвердження факту передачі коштів за договором.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження  у вказаній справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.

20 січня 2020 року справа № 367/7976/16-ц надійшла до Верховного Суду.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4  на касаційну скаргу, у якому він просив залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року – без змін. Також просив поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав лише 21 січня 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ураховуючи, що несвоєчасне отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги позбавляє сторону можливості подати відзив на касаційну скаргу в установлений судом строк, суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_2 строк для подання відзиву.

Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи                   в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 13 квітня 2013 року ОСОБА_1 (як довіритель) та ОСОБА_2 (як повірений) уклали у простій письмовій формі договір доручення, за умовами якого довіритель доручив, а повірений зобов`язався здійснити від імені та за рахунок довірителя певні дії, а саме: оформити дозвільну документацію на початок будівництва на своїй земельній ділянці; організувати будівництво багатоквартирного малоповерхового житлового будинку та квартири на АДРЕСА_2 ; після звершення будівельних робіт щодо спорудження об`єкта нерухомості зареєструвати право власності на квартири та нежитлові приміщення на довірителя; здійснити відповідні розрахунки, пов`язані з виконанням умов даного договору.

Також згідно умов договору повірений повинен передати довірителю правовстановлюючі документи на квартиру після завершення будівельно-монтажних робіт об`єкта нерухомості та робіт по будівництву зовнішніх мереж протягом трьох місяців за умови виконання довірителем пунктів 4. 1. – 4. 4. даного договору.

Відповідно до пункту 5. 1. договору доручення дії, передбачені даним договором, повинні бути виконані повіреним в строк до 30 грудня 2014 року. Довіритель погоджується на дострокове виконання таких дій та робіт.

Згідно з пунктом 4.2. договору, документом, що підтверджує внесення готівкових коштів у розмірі 880 000 грн, необхідних для виконання дій згідно цього договору, є розписка повіреного

Договір доручення від 13 квітня 2013 року був укладений ОСОБА_2 у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка 22 січня 2013 року склала нотаріально посвідчену заяву, в якій надала згоду на укладення її чоловіком будь-яких правочинів щодо розпорядження майном та грошовими коштами, що є їхньою спільною сумісною власністю.

Встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0915 га, кадастровий номер 3210900000:01:093:0022, розташована на АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки від 12 липня 2013 року .

02 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право власності на однокімнатні квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а також нежитлове приміщення АДРЕСА_6 та зареєстрував своє право власності на вказані об`єкти нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

15 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 в натурі та припинення спільної сумісної власності.

Оскільки технічний стан збудованих квартир та нежитлового приміщення, на думку позивача, не відповідав обумовленим сторонами умовам договору, він звернувся до ТОВ «Енергокомфорт Україна» для проведення розрахунків вартості робіт по підключенню до електропостачання квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а також нежитлового приміщення АДРЕСА_6 .

Відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «Енергокомфорт Україна» вартість робіт з підключення квартир та нежитлового приміщення до електропостачання становить 214 500, 00 грн.

Згідно кошторису, складеного ТОВ «ВР-Інжинірінг» на замовлення позивача, витрати на будівельні та оздоблювальні роботи вказаних об`єктів нерухомості становлять 375 813,60 грн. Загальний розмір збитків, заподіяних позивачу внаслідок недотримання технічних характеристик об`єктів нерухомості, становить 590 313, 60 грн.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-1702-1-805.17 від 27 лютого 2017 року, складеного за наслідком проведення судової будівельно-технічної експертизи, вартість будівельних матеріалів та робіт, затрачених ОСОБА_2 на будівництво квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та нежитлового приміщення АДРЕСА_6 , станом на 08 травня 2014 року становить 331 991,00 грн. Вартість робіт та матеріалів, які необхідно затратити на приведення квартир і нежитлового приміщення у придатний для використання за призначенням технічний стан, станом на момент проведення експертизи складає: 214 500,00 грн – роботи з підключення електропостачання згідно з наданою комерційною пропозицією ТОВ «Енергокомфорт Україна»; 136 793,00 грн – будівельні роботи по облаштуванню приміщень, а всього на суму 351 293,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у договорі доручення він узгодив з ОСОБА_2 вимоги до технічних характеристик спірних об`єктів будівництва, а в укладених між сторонами попередніх договорах купівлі-продажу квартир та нежитлового приміщення були визначені основні технічні характеристики цих об`єктів.

Однак на момент передачі йому у власність вищевказаних об’єктів нерухомості їх технічний стан не відповідав технічним характеристикам, що були обумовлені укладеними між сторонами договорами.

Відтак одержані ОСОБА_2 кошти за договором доручення були використані ним не тільки для будівництва будинку, але й в інтересах сім`ї, що є підставою для стягнення невикористаних коштів під час виконання договору доручення від 13 квітня 2013 року, інфляційних втрат у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання; трьох процентів річних, відшкодування не отриманого доходу та упущеної вигоди.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525526530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (частина перша статті 1000 ЦК України).

За правилами статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Частина перша статті 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Згідно з частиною першою статті 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд встановив, що у договорі доручення від 13 квітня 2013 року відсутні будь-які погоджені сторонами   технічні характеристики квартир та нежитлового приміщення, а в пункті 2.2. передбачено, що характеристики об`єкта нерухомості та квартири встановлюються у відповідності до проектної документації на об`єкт нерухомості.

Позивачем під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надана така документація, договором доручення не визначено склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також у договорі не закріплений обов`язок кожної зі сторін на її виготовлення.

Також у договорі доручення, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, не визначена така істотна його умова, як предмет (квартири і нежитлове приміщення), оскільки за його умовами відповідач взяв на себе зобов`язання організувати будівництво лише будинку АДРЕСА_2 , а не конкретно визначених квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5, а також нежитлового (підвального) приміщення АДРЕСА_6 у цьому будинку.

Пунктом 4.1. договору доручення встановлено, що загальна ціна договору становить 880 000 грн.

Відповідно до пункту 4. 2. зазначеного договору довіритель передає повіреному готівкові кошти в сумі 880 000 грн, необхідні для виконання дій згідно цього договору в один етап у момент підписання цього договору, а документом, що підтверджує внесення вищезазначених коштів є розписка повіреного.

Встановлено, що в матеріалах справи відсутня розписка ОСОБА_2 про отримання грошових коштів на виконання умов спірного договору доручення й ОСОБА_1 не зміг надати її копію або оригінал на вимогу суду.

Встановивши, що спірним договором доручення від 13 квітня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , сторони не передбачили обов`язок ОСОБА_2 організувати будівництво квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а також нежитлового (підвального) приміщення АДРЕСА_6 , позивач ОСОБА_1 за допомогою належних і допустимих доказів не довів факт передачі ним ОСОБА_2 грошових коштів у визначеному договорі розмірі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .  

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що з огляду на умови договору доручення його правова природа не може бути визначена виключно як правовідносини, що передбачають виконання певного доручення у розумінні положень глави 68 ЦК України, оскільки сукупність його умов фактично регулює інвестування грошових коштів у будівництво з метою одержання певного прибутку з огляду на те, що ОСОБА_1 з вимогами про тлумачення умов договору на підставі статті 213 ЦК України не звертався.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті                 і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу                       ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400401409410416 ЦПК України, Верховний Суд                         у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.