11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (далі – ТОВ «Фрегат») про захист порушених авторських прав, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди.
Суд встановив, що ОСОБА_1 домовився з керівництвом ТОВ «Фрегат» про те, що зробить фото об’єктів, які належать відповідачу, які в подальшому будуть використовуватися підприємством для рекламних цілей. Сторони домовилися про «символічний» гонорар за зроблені фотографії, проведено фотозйомку та створено фотографічні твори. У подальшому фотографії були передані на електронному носії відповідачу, але той не розрахувався з позивачем та не продовжив співпрацю з ним у сфері реклами своєї діяльності. Пізніше ОСОБА_1 виявив використання ТОВ «Фрегат» на рекламних стендах Гідропарку біля розважального комплексу «Гідрозона» фотографічних творів, які створив він. ОСОБА_1 звернувся до адміністрації готельного підрозділу відповідача для отримання авторської винагороди за створені фотографії, однак у виплаті гонорару йому було відмовлено.
При цьому адміністратор погодився припинити використання зазначених фотографічних творів. Проте пізніше ОСОБА_1 неодноразово виявляв використання своїх творів на рекламних флаєрах та банері з рекламою послуг відповідача, після чого знову звернувся до ТОВ «Фрегат» щодо стягнення авторської винагороди, у чому їй було відмовлено.
Районний суд задовольнив частково позов ОСОБА_1: заборонив ТОВ «Фрегат» використовувати без письмового дозволу позивача його фотографічні твори, стягнув з ТОВ «Фрегат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду та грошову компенсацію, зобов’язав відповідача за власний рахунок опублікувати в газеті «Урядовий кур’єр» відомості про допущені ним порушення майнових та немайнових авторських прав ОСОБА_1.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду і прийняв постанову з огляду на таке.
Оскільки предметом захисту у цій справі є авторські права на фотографічні твори, виконані у цифровій формі без зазначення імені автора, то, виходячи з презумпції авторства, не автор, право якого ставиться під сумнів, має надати суду докази свого авторства, а особа, що оспорює таке право.
Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів (цифрової фотографічної камери, файлів, що містяться на електронному носії фотографічної камери, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, завдяки якому цифрові оригінали фотографічних творів оброблялись), а також висновків комплексної фототехнічної експертизи комп’ютерної техніки програмних продуктів, встановили, що первинні зображення фотографічних творів зроблені на камеру, що належить позивачу ОСОБА_1. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що автором спірних фотографічних творів є ОСОБА_1 і,як наслідок, саме йому належать первинні авторські немайнові і майнові права на ці твори.
Суд встановив 64 випадки використання фотографічних творів авторства ОСОБА_1 у рекламній продукції, що рекламує діяльність відповідача,та на 28 веб сторінках мережі Інтернет.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що створені ОСОБА_1 фотографії в електронному вигляді були передані ним представнику відповідача з метою їх подальшого використання саме з метою реклами, а гонорар за виконану роботу мав символічний характер. Таким чином, ОСОБА_1 сам добровільно розпорядився своїми авторськими правами на вищезгадані твори, знаючи мету, з якою їх збирався використовувати відповідач, надавши відповідні фотографічні твори ТОВ «Фрегат».
Однак Верховний Суд зауважив, що факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки відкриття доступу до файлів, що містять у собі фотографічні твори,або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об’єктів авторського права. Більше того, частина третя статті 426 ЦК України, частина перша статті 443 ЦК України,стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» покладають на будь-яку третю особу обов’язок не вчиняти жодних дій з об’єктом права інтелектуальної власності, у тому числі використовувати без спеціального дозволу автора, оскільки використання твору здійснюється лише за згодою автора.
Випадків дозволеного використання фотографічних творів без згоди автора суд не встановив.
Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, у зв’язку з чим дійшов необґрунтованих висновків щодо порушення норм матеріального права і помилково скасував рішення суду першої інстанції, що відповідало закону.
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року скасовано, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року змінено в частині визначення розміру компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу; в решті рішення суду залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі No 755/22219/14 (провадження No 61-37510св18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/9297324