Суддя ВП ВС Мазур пояснив, за яким принципом суди можуть враховувати документи окупаційної влади як докази смерті чи народження

Суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур в інтерв’ю Медійній ініціативі за права людини роз’яснив правовий механізм, що дає змогу українським судам ураховувати документи, видані окупаційною владою на тимчасово окупованих територіях, — зокрема про народження, шлюб чи смерть, — як докази у справах про встановлення відповідних юридичних фактів, попри те що законодавство про статус тимчасово окупованих територій визнає акти окупаційної адміністрації незаконними.

Принцип «Намібійських винятків»

За словами Мазура, у власній практиці судді Попаснянського районного суду Луганської області він застосував цей підхід 2016 року в справі про встановлення факту смерті: «застосували “Намібійські винятки” — принцип, сформульований Міжнародним судом ООН. Він передбачає, що загальна вимога щодо невизнання актів окупаційної влади “не може поширюватися на такі дії, як реєстрація народжень, смертей та шлюбів”».

Це відсилання до Консультативного висновку Міжнародного Суду ООН від 21 червня 1971 року у справі про правові наслідки для держав тривалої присутності Південної Африки в Намібії (Південно-Західній Африці) всупереч Резолюції Ради Безпеки ООН 276 (1970). Висновок визнав акти незаконної адміністрації (Південної Африки в Намібії) такими, що не мають юридичної сили, але водночас допустив виняток для актів, реєстрація яких вигідна місцевому населенню, — насамперед свідоцтв про народження, шлюб і смерть, — з міркувань, що жителі території не повинні страждати від відсутності документації через незаконність режиму, який ними керує.

Межі застосування: не визнання, а оцінка доказу

Мазур наголосив, що застосування цього принципу не означає визнання законності чи чинності самих документів окупаційної адміністрації — суд лише отримує підставу враховувати їх як один із доказів у справі. Він застеріг щодо необхідності обережної оцінки: такі документи, за його словами, «слід розглядати в контексті обставин конкретної справи і разом із іншими доказами», оскільки вони можуть бути підробленими.

Ширший контекст: втрачені матеріали справ на окупованих територіях

Пов’язана, але окрема проблема, яку порушив Мазур, — втрата матеріалів кримінальних справ, що залишилися на окупованій території, і неможливість через це апеляційного перегляду. Суддя навів приклад цієї проблеми на прикладі справ Європейського суду з прав людини «Хлєбік проти України» та «Куроченко та Золотухін проти України», а також навів статистику: за його словами, після 2014 року лише незначну частину втрачених справ вдалося отримати з окупованих територій, а сама проблема, за оцінкою судді, «гостра… для якої немає простого вирішення — заручниками ситуації стають усі: потерпілі, обвинувачені і, зрештою, судді». Детальніше про застосування ЄСПЛ цих двох справ і про стандарт «однозначної відмови» обвинуваченого від участі в процесі — у попередньому матеріалі.

Висновок

Роз’яснення судді Мазура окреслює вузьку, але практично значущу правову конструкцію: документи окупаційної адміністрації не набувають юридичної сили як акти органу влади, однак можуть братися судом до уваги як доказовий матеріал у справах про встановлення фактів народження чи смерті на тимчасово окупованих територіях — за умови оцінки в сукупності з іншими доказами. Це узгоджується з усталеною ліберальнішою практикою українських судів щодо документів цивільного стану з окупованих територій, паралельно з якою залишається невирішеною ширша проблема втрачених матеріалів справ, що ускладнює апеляційний перегляд.

Читайте також

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.