Доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу проблем кримінальної юстиції та кримінології Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України Зоя Загиней-Заболотенко та доктор юридичних наук, професор, адвокат Микола Мельник опублікували в порталі «Ракурс» аналітичний матеріал про співвідношення швидкості ухвалення вироку з дотриманням належної правової процедури. Автори не називають конкретної справи — приклад із вироком обсягом «понад 900 сторінок» і «понад п’ять тисяч пронумерованих пунктів», ухваленим менш ніж за дві години перебування суду в нарадчій кімнаті, наведено як умовну ілюстрацію проблеми, а не як опис реального провадження.
У чому суть питання
Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України серед завдань кримінального провадження називає забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду і застосування до кожного учасника належної правової процедури. Автори наголошують: швидкість не скасовує повноти, а розумний строк не виправдовує відмови від процесуальних гарантій. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду визначає належну правову процедуру як сукупність процесуальних гарантій, спрямованих на досягнення процедурної справедливості, згідно з якою суд, як і будь-який орган публічної влади, повинен діяти на підставі закону, у межах повноважень і в спосіб, ним установлений (постанова Об’єднаної палати ККС ВС від 24.05.2021 у справі №640/5023/19, провадження №51-2917кмо20).
Нарадча кімната як процесуальний режим, а не формальність
У кримінальному процесі, на відміну від цивільного, господарського та адміністративного судочинства (де з грудня 2024 року передбачено ширшу модель таємниці ухвалення судового рішення відповідно до Закону України від 19.12.2024 №4173-IX), збережено вихід суду до окремої нарадчої кімнати одразу після останнього слова обвинуваченого. Автори підкреслюють: це не декоративна вимога, а спеціальний режим, покликаний захистити незалежність суду в момент формування остаточного рішення про винуватість. Відповідно до статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд має вирішити близько двох десятків питань — від наявності події й складу кримінального правопорушення до призначення покарання, цивільного позову, долі речових доказів і запобіжних заходів; у складних провадженнях цей перелік помножується на кількість обвинувачених, епізодів і правових кваліфікацій.
Резолютивна частина вироку — не самостійний документ
Окремо в матеріалі розведено дві різні процесуальні конструкції, які на практиці іноді змішують. Стаття 376 КПК України дозволяє суду спочатку оголосити резолютивну частину ухвали чи постанови, а повний текст підготувати протягом п’яти діб, — але це правило стосується саме ухвал і постанов. Для вироку закон встановлює інший порядок: під час воєнного стану суд може обмежитися проголошенням резолютивної частини вироку лише після того, як повний текст вироку вже складено і підписано, а сам повний текст має бути вручений учасникам провадження в день проголошення. Автори наголошують на послідовності дій, визначеній частиною 15 статті 615 КПК України: спочатку складання повного тексту, потім підписання, і лише після цього — проголошення резолютивної частини. Резолютивна частина вироку, на відміну від резолютивної частини ухвали чи постанови, не є окремим самостійним документом і не відкриває суду додаткового строку на підготовку мотивування.
Проєкт вироку — допустима підготовка чи наперед сформоване рішення
Автори визнають: попередня підготовка суддею проєкту рішення до виходу в нарадчу кімнату сама по собі не порушує таємницю наради — це підтверджує й практика Касаційного кримінального суду. Але проєкт має залишатися відкритим для зміни після останнього слова обвинуваченого, оцінки доказів і — у колегіальному складі — після обговорення й голосування всіх суддів. Якщо ж проєкт не потребував жодного обговорення, редагування чи узгодження, постає питання, чи не був вирок фактично сформований ще до завершення судового розгляду.
Час у нарадчій кімнаті як індикатор, а не самостійний доказ
КПК України не встановлює мінімального часу перебування суду в нарадчій кімнаті, і автори вважають це правильним: обсяг і складність проваджень надто різні, щоб підпорядковувати їх єдиній нормі. Короткий час сам собою не доводить порушення процедури. Але, за позицією авторів, він набуває значення в системному зіставленні з кількістю обвинувачених та епізодів, обсягом доказів і клопотань про недопустимість, складністю кваліфікації, необхідністю колегіального обговорення та обсягом мотивувальної частини. У наведеному ілюстративному прикладі — понад 900 сторінок і п’ять тисяч пунктів за неповні дві години — автори вважають таке співвідношення таким, що апеляційна інстанція не може залишити без перевірки самим лише посиланням на можливість попередньої підготовки проєкту.
Тотожність текстів і цифровий слід
Матеріал звертає увагу на додатковий орієнтир перевірки: тотожність тексту, проголошеного і врученого учасникам провадження, тексту в матеріалах справи та тексту в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Касаційний кримінальний суд виходить із того, що допустимі лише несуттєві технічні відмінності, які не змінюють фактів, мотивів чи обсягу обґрунтування винуватості (постанови ККС ВС від 17.07.2019 у справі №500/6587/16-к та від 03.03.2021 у справі №660/1122/18, провадження №51-5088км20). У цифровому судочинстві, зазначають автори, значення для перевірки можуть мати технічний запис засідання, час виходу до нарадчої кімнати і початку проголошення, метадані електронного файлу вироку, час його створення й редагування, накладення електронних підписів і час реєстрації в Реєстрі.
Значення для адвокатської практики
Автори прямо пов’язують сукупність цих обставин зі стандартом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону за частиною 1 статті 412 КПК України — порушення, які перешкодили або могли перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого рішення. Для захисту це означає, що аргумент про порушення процедури ухвалення вироку не вичерпується самим фактом короткого часу в нарадчій кімнаті: доводову силу йому надає системне поєднання обсягу і складності вироку з часом на його підготовку, відсутністю ознак фізично наявного повного тексту на момент проголошення, а також розбіжностями між примірниками вироку чи метаданими електронного документа. Матеріал також нагадує про принципову відмінність резолютивної частини вироку від резолютивної частини ухвали чи постанови — змішання цих конструкцій саме по собі може свідчити про порушення встановленого статтею 615 КПК України порядку.
Довідково
Стаття 2, стаття 89, стаття 94, стаття 368, стаття 376, частина 1 статті 412, частина 15 статті 615 Кримінального процесуального кодексу України. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень» від 19.12.2024 №4173-IX. Постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №640/5023/19, провадження №51-2917кмо20. Постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №500/6587/16-к та від 03.03.2021 у справі №660/1122/18, провадження №51-5088км20. Матеріал є узагальненою правовою позицією авторів; наведений у ньому приклад вироку на 900 сторінок — умовна ілюстрація, а не опис конкретного судового рішення, і не повинен сприйматися як твердження про реальний випадок.
Джерела: Зоя Загиней-Заболотенко, Микола Мельник, Ракурс.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.